РОЗДІЛ 2
ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ З АСОЦІЙОВАНИМИ
КРАЇНАМИ
2.1. Асоціація з ЄС заморських країн та територій
У рамках відносин асоціації Європейського економічного співтовариства історично
сформувався спеціальний режим асоціації з так званими “заморськими країнами і
територіями”, що на момент підписання Римського договору були політично
залежними від деяких держав – членів ЄЕС.
Коли в червні 1955 року на Месинській конференції шість держав – членів ЄОВС
домовлялися про створення основ ЄЕС, вони, здавалося, не взяли до уваги
проблему взаємовідносин зі своїми заморськими колоніями. Лише пізніше, під час
Венеціанської конференції в травні 1956 року, французька делегація повідомила,
що вона розглядає асоціацію своїх заморських територій як одну з умов участі
Франції у новостворюваному об’єднанні [55, 24]. Цей принцип уперше було
сформульовано у “Франко-бельгійській доповіді про участь заморських країн і
територій в спільному європейському ринку” від 11 жовтня 1956 року [56, 328].
На думку французької делегації, не можна було просто виключити зі спільного
ринку заморські країни, оскільки наслідком цього для Франції стало б неминуче
зіткнення з технічними складнощами, пов’язаними з наявністю двох митних союзів:
того, у якому Франція мала намір брати участь, і того, що вже був створений із
заморськими територіями Французького Союзу.
Однак зазначалося, що й просте включення цих країн у спільний ринок призвело б
до серйозних труднощів – з огляду на різницю в структурі економіки європейських
і заморських країн, на відсталість цих регіонів та на відмінність юридичного
статусу територій Французького Союзу.
Таким чином, було запропоновано створити асоціацію ЄЕС із заморськими країнами
і територіями, а також передбачалося, що подальший розвиток останніх дасть
змогу перейти до наступної стадії – заснування справжнього спільного ринку, що
об’єднає європейські і заморські країни [57, 2–3].
Згадану позицію французької делегації було зумовлено значним обсягом торгівлі
між Францією і Французьким Союзом: 1956 року 30% французького експорту було
направлено до заморських територій Франції, водночас від 70 до 85% продукції
Французького Союзу імпортувалося до Франції на привілейованих умовах [8, 117].
Реакція делегацій інших країн була різною, але в цілому не дуже схвальною.
Серед держав, що несли політичну відповідальність за заморські країни, Францію
підтримала лише Бельгія. Італія та Нідерланди виявляли стриманість. Що ж до
Німеччини, яка не мала заморських територій, але підтримувала активні
торговельні відносини з більшістю країн третього світу, то вона поставилася до
французької пропозиції негативно.
Попри ці розбіжності, у процесі переговорів сторони досягли згоди щодо
створення асоціації, у рамках якої, в обмін на участь інших держав-членів у
фінансових витратах Франції, що їх вона несла в країнах, які входили до зони
франка, передбачалося застосування в торгівлі з цими державами-членами такого
самого підходу, як і застосовуваний до французьких товарів на заморських
територіях, та поширення цього самого режиму на заморські території, що
перебували під управлінням Бельгії, Італії та Нідерландів.
Таким чином, проект Договору про заснування ЄЕС було доповнено четвертою
частиною, названою “Асоціація із заморськими країнами і територіями”, що
включала ст.ст. 131–136 і визначала мету та основні принципи цієї асоціації.
Відповідні положення було включено й до інших частин Римського договору.
У ст. 227 (яка визначала географічні межі застосування Договору) було
підкреслено, що до заморських країн і територій застосовується “спеціальний
режим асоціації”, передбачений четвертою частиною Договору.
Крім того, до загальних положень договору було включено:
– абзац 8 преамбули, що проголошував намір “підтвердити солідарність між
європейськими країнами та заморськими країнами і територіями”, а також бажання
шестірки “забезпечити їхнє майбутнє процвітання згідно з принципами Статуту
Організації Об’єднаних Націй”;
– підпункт k ст. 3, що передбачав включення до діяльності Співтовариства
“асоціації із заморськими країнами і територіями з метою розширення торгівлі та
сприяння спільному економічному і соціальному розвитку”.
Переговори щодо асоціації заморських країн і територій закінчилися 20 лютого
1957 року під час паризької зустрічі глав урядів. 25 травня 1957 року разом із
Римським договором про заснування ЄЕС було підписано спеціальну “Конвенцію про
застосування” зі строком дії п’ять років, що визначала модель асоціації,
передбаченої ст.ст. 131–136 Римського договору. Конвенція передбачала створення
Фонду розвитку заморських країн і територій, завданням якого мало бути
фінансування передінвестиційних проектів, що реалізувалися на асоційованих
територіях. Капітал І Європейського Фонду розвитку на перші п’ять років
становив 581,25 млн доларів і був спрямований переважно на створення
інфраструктури [52, 257].
Слід зазначити, що як стосовно самого Договору, так і стосовно згаданої
Конвенції, єдиними договірними сторонами, які юридично могли брати участь у
переговорах і створенні асоціації ЄЕС із заморськими країнами і територіями,
були шість держав – членів Співтовариства. Підтвердженням цього служать і перші
слова ст. 131 Римського Договору: Держави – члени погоджуються асоціювати зі
Співтовариством заморські країни і території...”.
Після вирішення питання щодо створення асоціації постала проблема визначення,
які саме країни і території будуть асоційовані з Об’єднанням. Два критерії –
політичний та географічний – було сформульовано в ст. 131. Географічний
критерій передбачав асоціацію з ЄЕС лише т
- Київ+380960830922