РОЗДІЛ 2
МЕХАНІЗМ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ'ЄКТІВ ПРИРОДНИХ МОНОПОЛІЙ
2.1. Поняття, принципи та методи регулювання діяльності суб'єктів природних
монополій
Природні монополії не можна оцінювати однозначно, вони мають як позитивні, так
і негативні сторони.
Як справедливо вказують В.О.Паламарчук і Г.М.Филюк, природні монополії є
бажаними для суспільства, оскільки забезпечують, порівняно з конкурентними
умовами, більш низький рівень цін при більш високому обсязі пропозиції. Проте,
як засвідчує вітчизняний і зарубіжний практичний досвід, існують визначені межі
благодійного впливу природних монополій на народногосподарський відтворювальний
процес. Концентрація практично необмеженої ринкової влади дає змогу таким
утворенням впливати на інших учасників ринку, нав'язувати їм вигідні виключно
для себе економічні умови.
З одному боку, нарощування обсягів виробництва в умовах природної монополії
супроводжується збільшенням суспільної вигоди у вигляді споживчого надлишку. З
іншого, вона може призводити до додаткових витрат, оскільки господарюючі
суб'єкти в силу свого „природно монопольного” становища мають можливість
визначати характер господарських взаємовідносин на ринку, нав'язувати „правила
гри” своїм контрагентам. Друга обставина споріднює природні монополії з іншими
видами монополій і робить їх небезпечними для суспільства. Це зумовлює
необхідність спеціального регулювання таких ринків за участю органів державного
управління та контролю [6, с.12-13].
На відміну від конкурентних секторів економіки, у яких запроваджується
антимонопольне законодавство для запобігання економічній концентрації, до
природних монополій застосовується спеціальне законодавство, яке, навпаки, має
запобігати виникненню конкуренції на ринку природної монополії. Але, не
відчуваючи пресу конкуренції, природний монополіст може завищувати плату за
свої товари та послуги та/або погіршувати їх якість. Тому в більшості країн
запроваджене регулювання природних монополій, що спрямоване на захист прав
споживачів і здійснюється через регулювання тарифів на послуги природних
монополістів та контроль за якістю їх послуг [132, с.48].
Теоретичний аналіз і практичний досвід підтверджують, що діяльність природних
монополій не тільки забезпечує суспільні вигоди, але і нерідко призводить до
виникнення соціальних витрат. Це пов'язано з тим, що суб'єкти економіки
поводяться раціонально лише тоді, коли функціонують у конкурентному середовищі,
відчуваючи постійний тиск із боку суперників. У противному випадку на певному
етапі розвитку вони починають зловживати своїм статусом, порушуючи при цьому
права і законні інтереси контрагентів.
З метою нейтралізації можливості «агресивності» компаній, господарюючих на
ринках природних монополій, доцільно застосувати спеціальні засоби регулювання
і реформування їхньої діяльності, а також управління ними. У силу того, що
баланс інтересів виробників і споживачів на ринках природних монополій не може
бути встановлений «невидимою рукою» у процесі конкуренції, необхідне пряме
втручання держави з метою зниження втрат суспільства від монопольної влади
[133, с.36].
Такого роду товарні ринки потребують спеціального державного регулювання,
спрямованого на досягнення балансу інтересів споживачів і суб'єктів природних
монополій, що забезпечує, з одного боку, доступність реалізованого природними
монополіями товару для споживачів, а з іншого боку – ефективне функціонування
самих суб'єктів природних монополій [98, с.272-273].
Визнання особи суб'єктом природної монополії означає, що спеціальний державний
орган одержує право застосовувати методи державного регулювання діяльності цих
суб'єктів [134, с.104-110].
Державне регулювання природних монополій є різновидом державного регулювання
економіки, необхідність якого неодноразово відзначалася вченими [135,
с.183-192; 136, с.46; 137, с.9-13; 138; 139, с.63-66; 140, с.12; 141, с.4; 142,
с.158; 143]. До природних монополій найбільшою мірою застосовне твердження
академіка В.К.Мамутова, що господарські відносини в сучасній складній економіці
принаймні з другої чверті ХХ століття піддаються активному державному
регулюванню [144, с.14].
Якщо в радянській економіці всі ціни встановлювалися в плановому порядку, і,
таким чином, не виникало проблем зі спеціальним виділенням галузей, що
відносяться до природних монополій, то перехід до ринкової економіки обумовив
необхідність застосування певних методів регулювання природних монополій [145,
с.81].
Україна, як і інші пост-соціалістичні країни Східної Європи, зштовхнулася зі
складним завданням розробки відповідних форм державної політики для ключових
галузей природних монополій (секторів інфраструктури – енергетики, транспорту
тощо), тобто тих галузей, ефективне функціонування яких є життєво важливим для
економічного розвитку цих держав.
Це завдання є особливо складним з ряду причин. По-перше, державні підприємства,
що працювали в цих галузях економіки, часто одержували величезні субсидії
соціалістичних урядів, щоб утримувати ціни на свої товари і послуги на штучно
низькому рівні. Відповідно, лібералізація цін у цих галузях ймовірно
позначиться, а на практиці вже позначилася серйозним образом на правах
споживачів.
По-друге, галузі природних монополій часто характеризуються виробничими
технологіями, а отже, і витратами, що сприяють високій концентрації. Отже, сила
конкуренції не може бути використана в цих галузях для забезпечення утримання
суб'єктами господарювання і, насамперед, державними підприємствами (навіть якщо
вони будуть приватизовані), цін на рівні, близькому до витрат виробництва, і
забезпечення стимулів для утримання цих витрат
- Київ+380960830922