РОЗДІЛ 2
ПОНЯТТЯ І ЗМІСТ ПРАВА СУБ'ЄКТА ГОСПОДАРЮВАННЯ НА КОМЕРЦІЙНУ ТАЄМНИЦЮ
2.1. Загальна характеристика права на комерційну таємницю
Насамперед для характеристики права на комерційну таємницю треба визначити його
суб’єкта.
Питання про суб'єкта права на комерційну таємницю вирішується в літературі
неоднозначно.
Розповсюдженим у літературі є позначення в якості суб'єкта права на комерційну
таємницю підприємства або юридичної особи.
Так, В.А.Плаксін і Ю.В.Макогон вважають, що за змістом законодавчих норм
власником комерційної таємниці слід вважати, очевидно, будь-який господарюючий
суб'єкт, що має статус юридичної особи. Така властивість має бути визначальною
при вирішенні даного питання, тому що саме юридична особа має право створювати
локальні нормативні акти, що регулюють охорону комерційної таємниці, а потім –
виступати в якості самостійного суб'єкта, що може вимагати залучення до
відповідальності винного за її розголошення і відшкодування завданого в зв'язку
з цим збитку [147, с.76].
При такому підході не враховується те, що суб'єктом права на комерційну
таємницю можуть бути також фізичні особи – суб'єкти господарської
(підприємницької) діяльності. Тому таке розуміння звужує коло осіб, що можуть
мати право на комерційну таємницю.
У цьому плані більш правильним видається думка вчених, які вважають суб'єктами
права на комерційну таємницю суб'єктів підприємницької діяльності.
На думку А.Е.Кузьміна, при порушенні комерційної таємниці збиток у першу чергу
завдається підприємству, отже, безпосереднім власником комерційної таємниці є
самостійний господарюючий суб'єкт – юридична особа, фізична особа, що веде
підприємницьку діяльність від свого імені, інші суб'єкти підприємницької
діяльності [70, с.52-53].
В.А.Северин відзначає, що суб'єктами права на комерційну таємницю є фізичні і
юридичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю (володарі) [148, с.9].
Е.В.Єлютина вказує, що громадяни-споживачі, так само як і підприємці, що
здійснюють свою діяльність з порушенням закону, суб'єктами права на комерційну
таємницю не являються [149, с.19].
Разом з тим, і таке розуміння суб'єктів права на комерційну таємницю є
звуженим, оскільки суб'єктами права на комерційну таємницю можуть бути не
тільки суб'єкти підприємницької (господарської комерційної), а й іншої
господарської (некомерційної) діяльності. Те, що суб'єкти некомерційної
господарської діяльності не ставлять мети одержання прибутку, не означає, що
вони не можуть здійснювати підприємницької діяльності і, отже, мати комерційної
таємниці. Визначальне значення комерційної таємниці, як було вказано,
обумовлено конкурентноздатністю суб'єкта господарювання, тому будь-який суб'єкт
господарювання – юридична або фізична особа - може мати комерційну таємницю.
Однак не можна вважати самостійними суб'єктами права на комерційну таємницю
філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій
(структурні одиниці), створені ними для здійснення господарської діяльності, що
зазначені в якості суб'єктів господарювання у ч.2 ст.55 ГК України. Оскільки
вони наділяються майном юридичними особами, що їх створили - господарськими
організаціями і діють від імені останніх, вони мають право на комерційну
таємницю не як самостійні суб'єкти, а як підрозділи (структурні одиниці)
господарських організацій.
Суб'єктів права на комерційну таємницю називають по-різному.
В одних роботах [147, с.76] зустрічається поняття «власник комерційної
таємниці».
В інших – володілець або володар. Так, Г.Отнюкова [150, с.57] та А.Алексенцев
[151, с.5] для позначення суб'єкта, що має право на формування режиму
комерційної таємниці, уживають термін «володілець» або «власник» комерційної
таємниці.
В.А.Северин використовує три терміни «володілець», «володар» і «власник» [152,
с.39]. Інші вчені оперують терміном «правоволоділець» [153, с.31]. Більшість
фахівців в області захисту інформації, зокрема, А.П.Сергєєв, В.Н.Лопатін,
А.А.Куліков, використовують легальне позначення, застосовуване у ЦК РФ, а саме,
володар інформації [154; 24, с.44; 155, с.100).
Видається, що розбіжності в термінології в позначенні суб'єкта, що має право на
комерційну таємницю, обумовлюються спірністю в оцінці інформації як об'єкта
цивільних прав та об'єкта права власності.
Немає єдиної термінології й у законодавстві України. Так, у ст.162 ГК України в
якості особи, що має право на захист від незаконного використання інформації
третіми особами, зазначено суб'єкта господарювання, що є володільцем
комерційної інформації.
У главі 46 Цивільного кодексу України не названий власне суб'єкт права
інтелектуальної власності на комерційну таємницю, однак у ст.505 ЦК при
визначенні комерційної таємниці та її ознак зазначена «особа, яка законно
контролює цю інформацію».
Ці терміни не є, на наш погляд, вдалими для визначення суб'єкта права на
комерційну таємницю. Ще в меншому ступені можна погодитися з терміном
«власник», що використовується у проекті закону України про комерційну
таємницю, розробленому Держпідприємництвом.
Вважаємо, що з урахуванням характеристиці інформації як нематеріального
об'єкта, не коректно використовувати термін «власник комерційної таємниці».
Оскільки володіння є одним із правомочностей права власності власника речі,
вважаємо недоцільним використовувати термін «володілець» стосовно особи, що має
право на комерційну таємницю.
Найбільш коректним видається термін «володар комерційної таємниці» для
позначення суб'єкта права на комерційну таємницю.
Разом з тим, слід враховувати те, що крім володарів комерційної таємниці, певні
права на комерційну таємниц
- Київ+380960830922