РОЗДІЛ 2
МАЄТКОВИЙ КОМПЛЕКС ЖЕВУСЬКИХ ТА
УПРАВЛІННЯ ФІЛЬВАРКОВИМ ГОСПОДАРСТВОМ
2.1. Формування маєткового комплексу
У XVIII ст. маєтки М.Жевуського знаходилися в Руському, Подільському та
Волинському воєводствах Речі Посполитої. До 1763 р. відбувся процес набуття
М.Жевуським маєтків (“дідичних” і “королівщин”) в Подільському воєводстві, який
завершився формуванням тут маєткового комплексу у складі 5 містечок та 28 сіл.
Задля господарської зручності та кращої підконтрольності ці маєтки було
об’єднано у 4 ключі - Михалпільський, Новокостянтинівський, Міньковецький та
Лучинецький. Окрему адміністративну одиницю становило село Росоше.
Михалпільський ключ в Летичівському повіті одним з перших став власністю
М.Жевуського; складався з містечка Михалпіль (до 1723 р. – і Микитинці /153/
[/153/36), арк. 2. ])) та сіл Королівка, Микитинці (Старі), Янівка*
[* Михалпіль (до 1946 р.) – зараз село Михайлівка (на р. Вовчок) Ярмолинецького
р-ну Хмельницької обл. Теперішні села Королівка та Микитинці цього ж району
адміністративно підпорядковані Михайлівській сільраді. Колишнє село Янівка на
сьогодні не існує.]. Цим маєтком Жевуські володіли з XVII ст. У 1701 р. Міхал
Флоріан Бейдо Жевуський виділив своєму синові Адамові Жевуському (пом. 1717)
подільські маєтки Микитинці і Росоше /147/ [/147/38), арк. 1-2 зв. Росоше -
зараз село Розсоша Хмільницького р-ну Хмельницької обл. Адміністративно
підпорядковане сільраді сусіднього селища Ружична.]). Після смерті в Роздолі
Адама Жевуського, підляського каштеляна, вишенського і черніївського старости,
згадані маєтки успадкував його єдиний син – Міхал Жевуський /153/ [/153/39),
арк. 1-3 зв. До 1722 р. “дідичкою Микитинців” згадується (можливо, через
неповноліття М.Жевуського) й його мати – Петронелла зі Зброшків Жевуська. Саме
так вона фігурує у щорічних контрактах з євреєм Фабішем Лейбовичем (1719-1721
рр.) на виорендування тим “микитинецьких корчем і бровару”.]). У 1717 р. той
відразу ж віддав містечко Микитинці з селом Королівкою в річну оренду
Александрові і Анні Раковським за 7 тисяч злотих /147/ [/147/40), арк. 3-6.]).
У 1734-1737 рр. Михалпільський ключ перебував у трирічній орендній посесії
Пйотра Борейка /147/ [/147/41), арк. 6 зв.]). 8 січня 1740 р. М.Жевуський,
“заспокоюючи борг у 20 тисяч злотих, за кілька років затягнутий колись
ясновельможним паном Ф.Цетнером, батьком своєї дружини”, а також у рахунок
погашення власного боргу у 50 тисяч злотих, віддав Михалпільський маєток, а
також Росоше та Новокостянтинівський ключ в трирічну заставу Казімєжові
Вороничу /155/ [/155/42), арк. 12.]). Відомо також, що у 1755-1758 рр.
Михалпільський ключ перебував у трирічній орендній посесії Пйотра Ґуровського,
а по завершенні цього терміну в ключі було проведено інвентарний опис /147/
[/147/43), арк. 6 зв.]).
Новокостянтинівський маєток в Летичівському повіті з 1701 р. перебував у
власності смоленського воєводи Францішека Цетнера /146/ [/146/44), арк. 1.]).
20 березня 1725 р. у Львові ним було укладено шлюбну угоду про умови заміжжя
своєї дочки Францішки з М.Жевуським. За цією угодою Францішка отримувала 200
тисяч злотих посагу (наполовину землями) /4/ [/4/45), арк. 1-6; 149, арк. 203.
“Polski Sіownik Biograficzny” помилково вказує на 1733 р. як дату їхнього
одруження [416, t. XXXIV/1, zesz. 140, s. 136]. Про похибку свідчить
вищенаведений факт, а також інформація у цьому ж виданні, згідно з якою у 1730
р. у М.та Ф.Жевуських народився другий син - Францішек [Ibid., s. 101], а у
1733 р. третій – Ян [Ibid., s. 135-136].]). Це дало підстави Т.Балабушевич
вважати, що Новий Костянтинів був отриманий М.Жевуським у 1726 р. після
одруження з Францішкою Цетнер в рахунок вказаного посагу /194/ [/194/46), c.
30-31.]). Однак ще у 1730 р., при укладенні трирічного заставного контракту на
цей маєток з острозьким старостою К.Вороничем, Ф.Цетнер фігурує як “власник і
дідич Нового Костянтинова, маєтку вільного й незаставленого” /155/ [/155/47),
арк. 1, 10- 10 зв.]). Нами також віднайдено запис, згідно з яким Францішка з
Цетнерів Жевуська успадкувала цей маєток у 1735 р. по Анні Тарло (матері), а з
лютого 1736 р. вони з М.Жевуським вже фігурують як “власники Нового
Костянтинова – дідичного маєтку дому Цетнерів” /106/ [/106/48), арк. 4.
“Sіownik geograficzny” помилково вказує на те, що “М.Жевуський став по Цетнерах
дідичем Нового Костянтинова” у 1764 р. [417, t. IV, s. 362].]).
22 липня 1736 р. джерела вперше фіксують наявність Новокостянтинівського ключа
/126/ [/126/49), арк. 1.]), що складався з “дідичних” містечка Новий
Костянтинів з передмістям Янівкою*
[* Нині Новий Костянтинів – село Новокостянтинів, адміністративно
підпорядковане сільраді с. Попівці Летичівського р-ну Хмельницької обл.],
містечка Дяківці*
[** Дяківці – зараз селище (на р. Безим’янці, притоці Згару) Літинського р-ну
Вінницької обл.]*, сіл Лука, Медведівка, Погоріла*
[*** Погоріла – від 1967 р. с. Ялинівка Летичівського р-ну Хмельницької обл.
Ялинівській сільраді підпорядковані села Вербка, Розсохувата (колишнє с.
Росохувате).]**, Теси*
[**** Теси – зараз село Літинського р-ну Вінницької обл. Тесівській сільраді
підпорядковані села Іванівці (колишнє c. Янківці) та Лука.]***, Педоси,
Янківці, Лисогірка. Села Вербка, Думенки, Гулі й Зиновинці*
[***** Зиновинці – зараз с. Шевченка Літинського р-ну Вінницької обл.
Шевченківській сільраді підпорядковані села Лисогірка і Медведівка.]**** у
1730-1761 рр. фігурують як “дідичні”, однак в люстрації 1765 р. - як
королівщини. У 1765 р. польський король Станіслав ІІ Август (1764-1795)
підтвердив привілейним ордером права Жевусь
- Київ+380960830922