РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТОК НЕОКЛАСИЧНОЇ
КОНФЛІКТОЛОГІЧНОЇ ПАРАДИГМИ
2.1 Конфліктна модель суспільства Р.Дарендорфа
Найбільш яскравим представником та засновником сучасної конфліктології у
Західній Європі вважається Ральф Дарендорф. Виходячи з цієї позиції дисертантка
вдається до детального висвітлення характеристики німецьким соціологом
сучасного суспільства та конфліктів, що ним уможливлюються. Його концепція
являє собою своєрідний синтез Марксової ідеї про соціальні суперечності як
рушійну силу суспільного розвитку та ідеї Вебера про ціннісні суперечності та
ґрунтувалася на узагальненні моделі організаційного конфлікту [67]1
[1) [67] Королько В., Танчер В. Новые повороты в социологической теории:
неофункционализм, теория конфликта, неомарксизм, постмодернизм //
Социологическая теория сегодня. – К.: ИС НАНУ. – С. 121. ]).
Незважаючи на те, що вплив К.Маркса на розвиток теорії соціального конфлікту
безсумнівний, усе-таки конфліктна орієнтація в західноєвропейській соціології
не тотожна соціології Маркса. Її представники розуміють конфлікт не в сенсі
Маркса, як боротьбу класів, а як конфлікт різних соціальних груп – етнічних,
професійних, статєвовікових тощо. І все ж таки головні розбіжності позицій
соціологів після Маркса з ним самим пролягають в запереченні можливості
насильницької моделі соціального конфлікту. У цілому, конфлікт у
західноєвропейській соціології найчастіше розглядається мікросоціологично, як
форма взаємодії. Так, відомий конфліктолог Ф.Глазл соціальний конфлікт визначає
як інтеракцію між акторами (індивідуумами, групами, організаціями), при якій
щонайменше один актор усвідомить несумісність з іншим актором (акторами) таким
чином, що в реалізації він наштовхується на протидію іншого актора (акторів)
[68]1
[1) [68] Gllasl F. Konfliktmanagement ein Handbuch fur Fuhrungskrafte und
Berater. – Bern; Stuttgart: Haupt; Stuttgart:Verl. Freies Geistesleben, 1990. –
S. 14–15.]).
Для того, щоб зрозуміти концепцію конфлікту Дарендорфа, звернемося до
характеристики ним суспільства, в якому цей феномен проявляється. Відомий
теоретик німецької соціології вважав, що суспільство має ’’два обличчя’’ –
обличчя загальної згоди та обличчя конфлікту. Прихильники першої точки зору
(функціоналісти), на його думку, ’’заблукали’’ в утопії, тому метою свого
аналізу він вважає доповнення функціональної теорії суспільства конфліктною. В
роботі ’’Тропи з утопіі’’ Дарендорф пише, що ’’соціологію сьогодні вже
неможливо уявити собі без структурно-функціональної теорії. ЇЇ проблеми – це
проблеми кожного соціолога, а критика структурно-функціональної теорії висуває
прагнення не відкидати, а уточнювати і розширювати її’’ [69]2
[2)[69] Дарендорф Р. Тропы из утопии / Пер. с нем. – М.: Праксис, 2002. – С.
324.
3) [69] Там само. – С. 336.]).
Який же основний недолік, згідно теоретика, супроводжує
структурно-функціональні теорії? На його думку всім утопіям – від платонівської
Держави до’’чарівного нового світу’’ з роману Джорджа Оруелла ’’1984’’ –
притаманний один загальний конструктивний елемент: все це суспільства, де
відсутні зміни. Які ж структурні елементи теорій роблять можливим обґрунтування
цієї ’’нерухомості та незмінної стабільності’’? Такими основними елементами на
його думку є: по-перше, ізольованість у часі та просторі; по-друге, загальний
консенсус; по-третє, відсутність будь-яких конфліктів, окрім індивідуальних
відхилень; по-четверте, відсутність процесів, які не сприяють збереженню цілого
[69]3
[]
).
Якими же структурними елементами Дарендорф вважає за необхідне доповнити
структурно-функціональні моделі? Для того щоб соціологічна теорія позбавилася
утопічного характеру і отримала проблемну орієнтацію необхідна ’’як рівноважна,
так конфліктна модель суспільства; і можливо, у філософському аналізі у
суспільства завжди є два обличчя, які наділені однаковою реальністю: одне
обличчя - стабільності, гармонії і консенсусу, а друге – змін, конфлікту та
примусу’’ [69]1
[1) [69] Дарендорф Р. Тропы из утопии / Пер. с нем. – М.: Праксис, 2002. – С.
358.]).
Соціальний конфлікт Ральф Дарендорф називає великою творчою силою, яка форсує
зміни у суспільстві. Ненормальним є ні наявність, а відсутність конфлікту.
Зрозуміло, що це зовсім не означає наперед установлення того, що вони завжди є
насильницькими та неконтрольованими. Ймовірно, існує певний континуум від
громадянської війни до парламентських дебатів, від страйків і локаутів до
мирних переговорів щодо тарифів. Тобто, на думку теоретика, мова може йти про
варіативну широту форм конфліктів, але в цілому, конфлікти можна лише на деякий
час подавити, регулювати, каналізувати та контролювати, і, ’’ні король
філософів, ні сучасний диктатор неспроможні ліквідувати їх раз і назавжди’’
[69]2
[2) [69] Там само. – С. 357.]).
До складових конфліктної моделі суспільства, поряд зі зміною та конфліктом,
належить і ідея, яка може здатися несподіваною, про примус як інтегруючу силу.
Суспільства з’єднуються не завдяки консенсусу, а завдяки примусу, не завдяки
загальній згоді, а через контроль одних над іншими [70]. В конфліктній моделі
значимі для суспільства цінності є в кожний момент пануючими, а не загальними,
такими, що стверджуються насиллям, а не загальновизнаними. Подібно тому як
конфлікт прискорює зміни можна вважати, що примус підтримує конфлікти.
Дарендорф вважає, що конфлікт є всюдисущим саме тому, що всюди, де тільки люди
об’єднуються у суспільство є примус. Тому у формальному значенні в соціальних
конфліктах мова завжди йде про засади примусу.
Хоча Дарендорф виступає проти насильницьких конфліктів, які і
- Київ+380960830922