Розділ 2
МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Загальні клініко-лабораторні дослідження
У всіх 110 дітей, хворих на екзему та нейродерміт, виявлялися скарги, анамнез
захворювання та життя, проводились загальні лабораторні обстеження крові, сечі,
калу, біохімічні дослідження крові. Вони консультувались у суміжних
спеціалістів. Результати лабораторних обстежень оцінювались у відповідності з
прийнятою в Україні системою міжнародних одиниць – В.Г. Передерій та ін. [57].
З урахуванням стандартів оцінки тяжкості перебігу екземи та нейродерміту,
атопічного дерматиту ми розробили і використали власну систему з метою
уніфікації подальшого порівняльного аналізу в кількісному відношенні показників
клінічного та лабораторного обстежень. Ступінь тяжкості перебігу захворювання
оцінювався як „високий” у разі, коли при хронічному перебізі спостерігались
часті та виразні рецидиви, що супроводжувались інтенсивною сверблячкою шкіри,
значними розладами психоемоційного стану та сну; висипка на шкірі займала
більше 70% її площі (3 у.б.). Ступінь тяжкості перебігу захворювання оцінювався
як „середній” у разі, коли при хронічному перебізі спостерігались менш часті та
менш виразні рецидиви, ніж у хворих з “високим” ступенем, що супроводжувались
доволі сильною сверблячкою шкіри, незначними розладами психоемоційного стану та
сну; висипка на шкірі займала менше 70% її площі (2 у.б.). Менший ступінь
тяжкості клінічних проявів та перебігу дерматозу зазначався як „помірний” (1
у.б.).
Хворі були розподілені на 4 групи, в яких усім пацієнтам призначалось
традиційне лікування (гіпоалергенна дієта, режимні заходи, антигістамінні,
седативні препарати, вітаміни); місцева терапія призначалась у залежності від
клінічних симптомів захворювання до зменшення виразних запальних ознак –
глюкокортикоїдна мазь, після – мазь “Мефенат”. Крім такого лікування (яке
проводилось у 25 хворих – 1-ша, порівняльна група), 25 пацієнтам призначався
діосмектит (2-га, порівняльна група), 25 – ехінацея пурпурна (3-тя, порівняльна
група), 35 – діосмектит і ехінацея пурпурна – за розробленою методикою (4-та,
основна група). Розподіл хворих в порівняльних та основній групах за віком,
статтю, діагнозом, ступенем тяжкості дерматозу в відсотковому відношенні був
приблизно однаковим.
З урахуванням стандартів, які існують відносно оцінки клінічних проявів
рецидивуючих алергічних захворювань шкіри, динаміку клінічних результатів
лікування ми також оцінювали за найбільш прийнятою в практиці системою оцінки
(клінічне одужання, значне поліпшення, поліпшення), але з зазначенням цих
критеріїв в кількісному відношенні в умовних балах згідно зареєстрованої в МОЗ
України нашої методики графічного ведення щоденника історії хвороби (Реєстр
галузевих нововведень №28/18/03. – Київ, 2003. – С. 20-21).
Як 0 умовних балів (у.б.) оцінювали клінічне одужання, тобто коли у хворих
відмічався повний регрес клінічної симптоматики (відсутність сверблячки шкіри,
емоційних розладів, розладів сну, висипки на шкірі), і зберігалась лише
незначна гіперпігментація та незначна сухість шкіри в місцях колишньої
локалізації осередків ушкодження шкіри.
Як 1 у.б. оцінювали значне поліпшення, тобто коли у хворих відмічався практично
повний регрес клінічної симптоматики, але залишались поодинокі папульозні
елементи та зберігалась незначна сверблячка шкіри в місцях колишньої
локалізації осередків її ушкодження.
Як 2 у.б. оцінювали поліпшення, тобто коли у хворих відмічався значний регрес
клінічної симптоматики, але залишались папульозні елементи та зберігалась
сверблячка шкіри в місцях колишньої локалізації осередків її ушкодження, а
також спостерігались незначні прояви емоційних розладів та розладів сну.
Відсутність динаміки після лікування зазначалась як 3 у.б., погіршення
клінічного стану – як 4 у.б.
При оцінці віддалених наслідків лікування також використовувалась бальна
система з метою математичного співставлення досліджених показників. У цьому
разі як 0 у.б. оцінювали відсутність рецидивів захворювання у віддаленому
періоді спостереження за хворими (на протязі від 2 до 4 років), як 1 у.б. –
наявність рецидивів менш виразних за частотою та ступенем тяжкості їх клінічних
проявів у порівнянні з показниками до початку лікування, як 2 у.б. – наявність
рецидивів таких же (за частотою та ступенем тяжкості їх клінічних проявів) як і
до початку лікування. Наявність більш виразної частоти та ступеня тяжкості
клінічних проявів рецидивів ніж до початку лікування в віддалених періодах
спостереження ми оцінювали як 3 у.б.
Для оцінки показників загального аналізу крові ми використовували
загальноприйняті дані з гематології для дітей. Рівень цукру крові визначався за
методикою Хагедорна (норма: 4,44-6,66 млмоль/л).
Для визначення функціонального стану печінки вивчали її участь в обміні
речовин: рівень загального білка в сироватці крові (дослідження біуретовим
методом, норма: 65-85 г/л), тимолова проба (норма: 0,5-6,5 од. Маклагана),
проба Вельтмана (норма: 0,4-0,5 мг), вміст загального білірубіну в сироватці
крові по Ієндрашеку (норма: 8,55-20,52 мкмоль/л).
2.2. Радіоімунні дослідження
У 80 хворих (по 20 з кожної групи, в яких було по 10 хворих на екзему та по 10
– на нейродерміт) до та після лікування проводились радіоімунні дослідження
крові.
Для реалізації поставлених мети та завдань роботи досліджувались рівні у крові
нейропептидів, а також окремих медіаторів запалення, які можуть утворюватись
під їх впливом.
У відповідності до кожного з досліджуваних показників використовували набори
реактивів фірм: INSTAR (США) – для визначення вмісту у крові нейропептидів
(субстанція Р, бета-ендорфін,
- Київ+380960830922