Педагогічні засади організації дозвілля дітей та молоді української діаспори

РОЗДІЛ 2
ОРГАНІЗАЦІЯ ДОЗВІЛЛЯ ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ
2.1. Педагогічна модель організації дозвілля дітей та молоді української
діаспори
На основі теоретичних положень і висновків, що викладені в Розділі 1
дисертації, була розроблена педагогічна модель організації дозвілля дітей та
молоді української діаспори. В основі даної моделі – положення про інтеграцію
цінностей української культури в інокультурний контекст
рекреа-ційно-дозвіллєвої індустрії. Сутність моделі полягає в тому, що вона має
репрезентувати культурну амбівалентність дозвілля дітей та молоді української
діаспори: з одного боку, дозвіллєву культуру країни, в якій існує діаспора, з
іншого боку – українську дозвіллєву культуру, що зберігається діаспорними
українцями і є її (діаспори) інтегруючим чинником.
Як було показано в попередньому розділі, культурні проблеми діаспорних
українців можуть бути представлені на трьох рівнях узагаль-нення: глобальному,
глокальному і регіональному. Ці рівні, на думку дисер-танта, мають бути
представлені в моделі і обумовлюють варіативність останньої.
Запропонована модель має структурну і динамічну (процесуальну) складові,
відповідно до підходу В.Кірсанова щодо аналізу дозвілля [86] та проектування
культурних програм [88]. В структурному плані модель пред-ставлена такими
складовими: теоретична модель аналізу дозвілля як репре-зентанта української
національної культури (обґрунтована в розділі 1); педа-гогічні умови
організації дозвілля дітей та молоді української діаспори; технологія
проектування і реалізації культурно-дозвіллєвих програм; кри-теріїв і
показників їх діагностування. Динамічна складова представлена власне вище
означеною технологією, що відображає методичні особливості педагогічної
організації дозвілля дітей та молоді української діаспори на різних її
(організації) етапах.
Оскільки варіативність моделі задається трьома рівнями узагальнення
культурно-виховних проблем діаспорних українців, педагогічні умови в межах
даної моделі також відбивають ці три рівні. У зв’язку з тим, що найвищий рівень
узагальнення представлений глобальним рівнем, при побудові педагогічної моделі
педагогічні умови в межах цього рівня можуть бути визначені як константні
(інваріантні), що є загальними для організації дозвілля дітей та молоді
української діаспори в будь-якому інокультурному середовищі. Педагогічні умови
глокального і локального рівнів визначаються у кожному конкретному випадку на
основі аналізу специфічних соціально-культурних проблем.
Така ієрархічна побудова моделі і педагогічних умов вважається методично
важливою з огляду на наявність інваріантної частини. Доцільність виокремлення
інваріантної частини полягає у наступному. З одного боку, незалежно від того,
виділяємо ми рівні узагальнення, чи ні – в будь-якій країні, де проживає
діаспора, обов’язково аналізується соціально-культурна ситуація, що задає
спектр культурно-виховних проблем і специфіку їх вирішення. Але справа полягає
у тому, що за такого підходу (коли діагностика діаспорних проблем обмежується
локальним рівнем), не можливо виявити, що в даному проблемному комплексі є
загальним, а що – специфічним. Багаторівневий підхід дає можливість розглянути
процес організації дозвілля дітей та молоді української діаспори від загального
до конкретного – від характерного для української діаспори в цілому, до
специфічного, пов’язаного з умовами життя діаспори в конкретній країні.
Такий підхід обумовлений також тим, що в сучасних умовах діаспора не може
розглядатись як ізольована меншина в країні проживання: внаслідок розвитку
інформаційних і транспортних мереж активізуються зв’язки між представниками
діаспори в різних країнах, зв’язки між українською діаспорою і Україною, що
формує транснаціональні культурні контексти функціонування української діаспори
[126].
Доказом необхідності розробки є наявність загальних проблем в
культурно-виховній діяльності української діаспори різних країн. Ці загальні
проблеми найбільш яскраво були виокремлені на міжнародних форумах та конгресах
української діаспори.
Так, на Другому Всесвітньому форумі українців у Києві [3 Другий всесвітній
форум українців відбувся 21 - 24 серпня 1997 року під час відзначення шостої
річниці незалежності Україні. На пленарному засіданні пер­шого дня Форуму
обрано новий ск­лад Української Всесвітньої Коор­динаційної Ради: 15
представників від України, 15 – від За­хідної діаспори і 15 – від Схі­дної
діаспори. ]
такі пробле-ми окреслено у резолюції II Всесвітнього форуму українців „У
співпраці та єднанні увійдемо у XXI століття”, резолюціях се­кцій „Збереження
етнічної ідентич­ності, проблеми та перспективи роз­витку української освіти та
культу­ри”, "Роль діаспори у розбудові еконо­мічних зв'язків України з
держава­ми поселення", "Розвиток приватних контактів і співробітництва України
з україн­цями зарубіжжя", "Охорона здоров'я і українська ме­дицина", "Охорона
навколишнього середовища і екобезпека України" та інших. Слід відзначити також
до­кументи "Духовне єднання українських церков" та "Світове українство:
політичні проблеми і завдання".
У резолюції відзнача­ється, що понад 16 мільйонів укра­їнців, (майже третина
етносу), прожи­ває за межами України. Державні установи та громадські
ор­ганізації України налагоджують спів­працю з зарубіжними українцями,
створюють умови для їхньої участі у розбудові української держави, спри­яють
збереженню національної іде­нтичності, структурованої, політич­но активної
Західної діаспори і від­родженню етнічної ідентичності, створенню механіз