РОЗДІЛ 2
КРИМІНАЛІСТИЧНІ АСПЕКТИ ПЕРЕВІРКИ АЛІБІ
У ДОСУДОВОМУ СЛІДСТВІ
2.1. Діагностика ознак неправдивої заяви про алібі
Термін “діагностика” запозичений з медицини, де він означав розпізнавання
хвороби [77, с. 391]. Діагностика як галузь криміналістики зорієнтована на
розпізнання властивостей і стану об’єкта (події, явища, процесу). Своєчасне
виявлення або діагностування слідчим неправдивого алібі сприяє запобіганню
визнання його як доказу невинності.
Слово “діагностика” грецького походження й означає “розпізнання”,
“розрізнення”, “визначення”. Розпізнання – це встановлення подібного до вже
відомого; розрізнення – відокремлення досліджуваного від інших йому подібних;
визначення – через схожість з типовою моделлю відокремлення досліджуваного,
виявлення індивідуального, притаманного даному об’єкту. Отже, загальним
завданням криміналістичної діагностики є встановлення (визначення, розкриття)
об’єктивної істини шляхом вивчення й пояснення властивостей і стану об’єкта
[37, с. 105], у тому числі й розпізнання правдивих чи неправдивих показань
допитуваного.
Заява підозрюваним або обвинуваченим неправдивого алібі є одним із видів
свідомо неправдивих показань або активної неправди. Аналіз поглядів
учених-криміналістів на проблему неправдивого алібі [1, с. 128; 21, с. 174; 25,
с. 213; 63, с. 150; 64, с. 126; 78, с. 114] дозволяє зробити висновок, що
неправдиве алібі є однією з форм протидії розслідуванню, що полягає у
повідомленні інформації, що не відповідає дійсності, про перебування
підозрюваного або обвинуваченого в іншому місці, ніж місце злочину в
кримінально релевантний період часу, та спрямована на ухилення винного від
кримінальної відповідальності.
Питання неправдивих показань у кримінальному судочинстві досліджували В.П.
Бахін, В.Г. Гончаренко, В.А. Журавель, О.О. Закатов, В.О. Коновалова,
В.О. Образцов, О.Я. Переверза, О.М. Порубов, О.Р. Ратінов, В.Ю. Шепітько, О.А.
Шмідт та інші вчені. Розглядаючи дане питання, вони, переважно, обмежуються
переліком ознак, що свідчать про їх повідомлення тими чи іншими учасниками
процесу.
Так, наприклад, В.О. Образцов виділяє такі ознаки, що притаманні повідомленню
неправди:
суперечності між повідомленою інформацією про будь-яку обставину і свідченнями
з цього самого приводу інших джерел;
повідомлення однією особою різних даних про одну й ту саму обставину;
невизначеність, неконкретність свідчень, що містяться в показаннях;
збіг у найдрібніших деталях показань декількох осіб про одну й ту саму
обставину;
обмовки у висловлюваннях, що вказують на поінформованість допитуваного про
певні обставини;
наявність у показаннях фраз, висловів, слів, що не відповідають рівню розвитку
допитуваного;
бідність емоційного фону показань (схематичність, безособовість і блідість
показань);
завзяте підкреслення своєї добропорядності й незацікавленості у вирішенні
справи;
ухилення від відповіді на пряме запитання;
приховування очевидних фактів, які не могли бути невідомі допитуваному [64, с.
140].
О.М. Порубов симптомами неправди вважає:
суперечливість у показаннях допитуваного;
протиріччя показань раніше зібраним у справі матеріалам;
неконкретність свідчень, що містяться в показаннях;
зайва деталізація в показаннях, що свідчить про заучування заздалегідь
підготовлених показань;
зміна показань у деталях при повторному допиті;
наполегливе акцентування в показаннях на власних позитивних якостях,
твердженнях, багаторазові посилання на свою незацікавленість, добропорядність;
мимовільне висловлення достовірної інформації (проговорки);
приховання фактів, точно встановлених слідством і відомих допитуваному;
ухилення від відповіді на пряме запитання, зміна питання іншим з боку
допитуваного;
невідповідність між змістом показань і пережитою подією;
розбіжність (збіг) у показаннях декількох допитуваних дрібних подробиць;
невідповідність словесного оформлення показань рівню розвитку допитуваного [78,
с. 27–28].
Інші дослідники цього питання надають подібний перелік ознак повідомлення
неправдивих показань.
Недоброякісні показання, зазначають О.Р. Ратінов та Ю.П. Адамов, є
багатослівними, але дуже неточними при висвітленні основних питань, що
цікавлять слідство і суд. Інколи вони містять занадто точний опис другорядних
деталей, але недостатньо висвітлюють важливі факти. Неправдиві показання
зазвичай є бідними на деталі, включають лише ті, що необхідні в рамках
повідомляємої легенди, на відміну від правдивих, які завжди насичені супутніми
відомостями. Доброякісні показання майже завжди містять значну кількість
особистих та емоційних елементів (висловлювань), що стосуються події, яка
описується, тоді як неправдиві показання є емоційно блідими. Позбавлені цих
особливостей, неправдиві покази, як правило, схематичні і так би мовити безликі
[79, с. 97].
Об’єктивним критерієм достовірності показань є, передусім, посилання на факти,
що можливо перевірити за допомогою інших доказів. Недобросовісні ж свідки,
намагаючись викликати довіру до повідомляємих показань, зазвичай акцентують
увагу на своїй незацікавленості в результатах справи, добрій репутації.
Виявлені та узагальнені при вивченні емпіричного матеріалу ознаки, що
притаманні заяві алібі, яке за результатами подальшої перевірки виявилося
неправдивим, подано в табл. 2.1.
Таблиця 2.1
Ознаки, притаманні заяві неправдивого алібі, виявлені працівниками
правоохоронних органів та адвокатури
Ознака
Оперативні працівники
Слідчі
Адвокати
К-сть відпо-відей
Відсо-ток, %
К-сть відпо-відей
Відсо-ток,%
К-сть відпо-відей
Відсо-ток,%
Повідомлення відомостей, які н
- Київ+380960830922