РОЗДІЛ 2
ПРЕДМЕТ, МЕЖІ, ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК
ПОРУШЕННЯ І СТРОКИ ПРОТОКОЛЬНОЇ ФОРМИ ДІЗНАННЯ
2.1. Предмет і межі протокольної форми дізнання
Унікальність розглядуваного провадження обумовлюється багатьма чинниками, але головними серед них є його власний предмет і ті межі, в яких він в даному процесі досліджується. Під предметом протокольної форми дізнання розуміється те, з приводу чого це провадження здійснюється. Оскільки мова йде про один із різновидів кримінально-процесуального провадження, то природно, що його предметом може бути тільки, те діяння, що за чинним кримінальним законом вважається злочином.
На відміну від цього межі протокольної форми дізнання встановлюють і характеризують межі, в яких розглядувана форма застосовується при дослідженні даного предмета. Якщо, наприклад, в заяві чи повідомленні про злочин мова йде про вчинення хуліганства, то з точки зору правової регламентації саме вказаний склад злочину входить до предмету протокольної форми дізнання. Сказане, однак, не створює можливості застосування для розслідування названого складу злочину саме даної форми провадження. Для позитивного вирішення розглядуваного питання слід конкретизувати про яке хуліганство йде мова: просте, передбачене ч. 1 ст. 296 КК, або кваліфіковане, тобто групове (ч. 2) чи злісне (ч. 3) хуліганство. Оскільки у відповідності зі ст. 425 КПК розслідувати за правилами протокольної форми дізнання можна лише хуліганство, передбачене ч. 1 ст. 296 КК, то саме така правова регламентація встановлює межі застосування протокольної форми дізнання при вчиненні конкретного складу злочину, що кваліфікується як хуліганство.
Таким чином, оскільки будь-який різновид дізнання здійснюється з приводу вчиненого злочину, то важливо з'ясувати перелік і специфіку тих із них, за якими застосовується дана форма розслідування. Якщо специфіка дізнання, здійснюваного у порушених кримінальних справах, визначається ступенем суспільної небезпеки вчиненого злочину, у зв'язку з чим всі кримінальні справи поділяються на справи про тяжкі або особливо тяжкі (ч. 1 ст. 104 КПК) і не тяжкі або особливо тяжкі (ч. 2 ст. 104 КПК) злочини, то саме ця ознака (суспільна небезпечність діяння) є суттєвою і, до того ж, вихідною для характеристики предмета протокольної форми дізнання.
Аналіз злочинів, за якими у відповідності до ст. 425 КПК розслідування здійснюється у формі дізнання, з точки зору їхньої суспільної небезпечності приводить до висновку про те, що всі вони належать до групи середньої тяжкості злочинів, тобто таких, за які у Кримінальному кодексі України передбачене покарання на строк не більше п'яти років позбавлення волі (ч. 3 ст. 12 КК), а також злочинів невеликої тяжкості, за які в законі передбачене покарання не більше двох років позбавлення волі або інше більш м'яке покарання (ч. 2 ст. 12 КК).
Це - нормативно-правова ознака, що характеризує предмет протокольної форми дізнання.
З точки зору якісної визначеності така характеристика предмету протокольної форми дізнання є занадто загальною, але в той же час для вихідної характеристики предмета даного провадження вельми необхідною. У зв'язку з цим доречно вказати, що злочини невеликої і середньої тяжкості складають 61, 8% (злочини невеликої тяжкості - 28, 5%, а середньої тяжкості - 33, 3%) від загальної кількості передбачених кримінальним законом суспільно-небезпечних діянь. Не за всіма ними закон встановлює саме протокольну форму дізнання. Із загальної кількості злочинів невеликої і середньої тяжкості протокольна форма дізнання передбачена у двадцяти трьох складах злочинів.
До них належать злочини, перелік яких даний в ст. 425 КПК: 1) зараження венеричною хворобою (ч. 1 ст. 133 КК); 2) ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК); 3) крадіжка (ч. 1 ст. 185 КК); 4) грабіж (ч. 1 ст. 186 КК); 5) викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання (ч. 1 ст. 188 КК); 6) шахрайство (ч.І ст. 190 КК); 7) умисне знищення або пошкодження майна (ч. 1 ст. 194 КК); 8) умисне пошкодження об'єктів електроенергетики (ч. 1 ст. 194 КК); 9) порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю (ч. 1 ст. 202 КК); 10) зайняття забороненими видами господарської діяльності (ч. 1 ст. 203 КК); 11) фіктивне підприємництво (ч. 1 ст. 205 КК); 12) ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів (ч.І ст. 212 КК); 13) порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом (ч. 1 ст. 213 КК); 14) обман покупців та замовників (ч.І ст. 225 КК); 15) фальсифікація засобів вимірювання (ч. 1 ст. 226 КК); 16) знищення або пошкодження лісових масивів (ч. 1 ст. 245 КК); 17) незаконна порубка лісу (ст. 246 КК); 18) порушення законодавства про захист рослин (ст. 247 КК); 19) незаконне полювання (ч. 1 ст. 248 КК); 20) незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (ч. 1 ст. 249 КК); 21) проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів (ст. 250 КК); 22) хуліганство (ч. 1 ст. 296 КК); 23) порушення правил адміністративного нагляду (ст. 395 КК).
Як бачимо, злочини, наведені у переліку, є однаковими не тільки за ступенем тяжкості, а й порівняно однаковими за ступенем складності в процесі їх розслідування і судового розгляду. У зв'язку з цим можна говорити про значні резерви розширення застосування в кримінальному процесі протокольної форми дізнання. Цілком логічним виглядає розширення кількості складів злочинів, за якими може здійснюватися дізнання у протокольній формі, за рахунок включення до їх числа інших злочинів невеликої та середньої тяжкості12.
В перспективі можливе і таке правове регулювання протокольної форми дізнання, коли замість переліку відповідних злочинів в кримінально-процесуальний закон буде запроваджена норма, згідно з якою така форма дізнання застосовуватиметься у всіх без винятку злочинах, покарання за які складає не більше п'яти років позбавлення волі. За такого підходу мають бути чітко регламентовані і