Проблеми обрання та оскарження запобіжного заходу у вигляді взяття під варту в досудовому провадженні по кримінальній справі.

РОЗДІЛ 2
ОСКАРЖЕННЯ РІШЕННЯ СУДУ ПРО ОБРАННЯ
ЗАПОБІЖНОГО ЗАХОДУ У ВИГЛЯДІ ВЗЯТТЯ ПІД ВАРТУ
2.1. Підстави та суб’єкти оскарження запобіжного заходу у вигляді взяття під
варту
Передбачене ст. 55 Конституції України право кожного на оскарження судових
рішень та дій державних органів, посадових осіб є важливою гарантією захисту
прав учасників кримінального процесу. Особливо це стосується тих процесуальних
рішень суду, які суттєво обмежують конституційні права особи. В даному випадку
йдеться про обмеження права на свободу та особисту недоторканність, яке
застосовується до вирішення кримінальної справи по суті.
Кримінально-процесуальним законодавством України визначено, що апеляційний суд
перевіряє законність і обґрунтованість рішень місцевих судів щодо обрання,
зміни чи скасування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та
продовження строків тримання під вартою. Взагалі, практика апеляційної
перевірки зазначених рішень є новою, тому виникла необхідність зупинитися на
розгляді спірних питань, стосовно застосування законодавства в цій сфері.
Актуальність питання апеляційного оскарження рішення суду щодо застосування до
особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту зумовле­на важливістю
гарантій забезпечення й захисту прав особи, недосконалістю чинного механізму, а
в деяких випадках і відсутністю можливості оскарження прийнятих із цього
приводу судових рішень (наприклад, щодо продовження строку тримання під
вартою). Науковий інтерес до означеного питання пояснюється ще й недостатньою
його дослідженістю у вітчизняній кримінально-процесуальній науці. Окремі
аспекти цієї проблеми знайшли своє відбиття в роботах Д. Захарова, В. Зубара,
О. Курила, В. Маляренка, Т. Марітчака, М. Маркуш, В. Мариніва, С. Міщенко, А.
Павлишина, І. Приміча, В. Саніна, А. Солдатенка, С. Солоткого, О. Шило та ін.
[Див.: 96, 110, 159, 175-176, 178, 179, 182, 198, 223, 248, 276-277].
Разом із тим, залишилися невирішеними питання стосовно суб’єктів і строків
апеляційного оскарження рішення суду щодо застосування до особи запобіжного
заходу у вигляді взяття під варту, кола осіб судового розгляду апеляції, які
обов’язково повинні брати участь у судовому засіданні, та осіб, участь яких є
факультативною, та ін. Не передбачена також процедура перевірки апеляційним
судом рішення суду першої інстанції щодо застосування запобіжного заходу у
вигляді взяття під варту.
По-перше, розглянемо питання щодо підстав оскарження запобіжного заходу у
вигляді тримання під вартою. З нашого погляду, такими підставами є
неправомірність рішення суду (а) про обрання обвинуваченому (підозрюваному)
запобіжного заходу у вигляді взяття під варту; (б) про відмову в обранні
запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. У зв’язку з цим неправомірним є
рішення суду щодо застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту,
яке винесено: з порушенням процесуального закону (наприклад, за відсутності
обвинуваченого, підозрюваного), при недостатності підстав для обрання даного
запобіжного заходу, неврахуванні даних про особу затриманого, інших обставин,
які мають значення для прийняття законного і обґрунтованого рішення,
використанні суддею формального підходу до вивчення матеріалів кримінальної
справи, відсутності доказів, які свідчать на користь обрання (відмови в
обранні) запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, тощо.
По-друге, необхідно визначити коло осіб, які мають право подати апеляцію на
названі рішення суду. Їх перелік наведено в ч. 7 ст. 1652 КПК України,
відповідно до якої на постанову судді прокуро­ром, підозрюваним, обвинуваченим,
його захисником чи законним представ­ником протягом трьох діб з дня її
винесення до апеляційного суду може бути подана апеляція. Саме таку позицію
зайняв і Пленум Верховного Суду України, вказавши в п. 17 по­станови від 25
квітня 2003 р. № 4, що перелік осіб, які згідно з ч. 7 ст. 1652 КПК вправі
подати апеляції на постанову судді про обрання запобіжного заходу у вигляді
взяття під варту чи відмову в цьому, є вичерпним [240, с. 509]. На нашу думку,
така позиція законодавця є не зовсім коректною. Вважаємо, необхідно законодавчо
розширити коло осіб, які мають право подавати апе­ляцію на зазначені рішення
суду. Спробуємо обґрунтувати свою позицію.
Право підозрюваного (обвинуваченого), захисника чи законного пред­ставника на
оскарження рішення суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання
під вартою не викликає дискусій й одностайно сприйнято як
ученими-процесуалістами, так і практичними працівниками. Що ж стосується права
прокурора подати апеляцію, то за п. 8 ст. 348 КПК таке право має прокурор, який
брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, а також прокурор, який
затвердив обвинувальний висно­вок. Аналіз цієї статті дозволяє констатувати, що
прокурор, який затверджував обвинувальний висновок у справі, не може подавати
апеляцію на постанову суду про відмову у взятті під варту через відсутність
такого висновку. Отже, апеляцію на таке рішення має право подавати лише
прокурор, який брав участь у розгляді подання судом першої інстанції, що інколи
фізично уне­можливлює внесення апеляцій на неправосудні рішення судів, оскільки
проку­рор може бути переведений на іншу посаду або звільнений [249, с. 68].
Тому, з нашого погляду, доцільно наділити правом подавати апеляцію на рішення
суду про відмову в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту також
проку­рора, який попередньо надав згоду на подання слідчого із цього питання.
Важливе значення також має вирішення питання оскарження потерпілим рішення суду
про відмову в обранні до особи зазначеного запобіжного з