РОЗДІЛ II
ОБҐРУНТУВАННЯ ПЕРЕЛІКУ ПРОВІДНИХ ОСОБИСТІСНИХ ХАРАКТЕРИСТИК ЮНАЦТВА З ПОЗИЦІЙ
СИСТЕМНОГО ПІДХОДУ
ДО АНАЛІЗУ ФЕНОМЕНА ОБДАРОВАНОСТІ
2.1. Визначення основних структурних компонентів обдарованості як загальної
передумови становлення творчої особистості
Аналіз основних напрямків досліджень обдарованості, представлений у
попередньому розділі роботи, дозволив виокремити основні труднощі вивчення
головних структурних компонентів обдарованості. Так, однією з проблем, яка так
і не була розв’язана на попередніх етапах розвитку психології, є проблема
визначення місця та ролі особистісних характеристик обдарованості, що є
наслідком протиставлення когнітивних та некогнітивних складових у її структурі
на емпіричному етапі. Як зазначалось вище, це протиставлення має скоріше
прагматичний, ніж сутнісний характер, оскільки диспозиційне тлумачення як
когнітивних, так і некогнітивних властивостей обдарованості з методичної точки
зору робить їх майже тотожними. Тим не менше сьогодні така позиція залишається
досить впливовою, внаслідок чого в психології виникло та закріпилося
розмежування двох типів обдарованості: так званої особистісної (вважається, що
людина досягає успіху виключно завдяки своїй наполегливості, працездатності,
інтернальному локусу контролю тощо) та більш звичної інтелектуальної, яка
пояснює видатні досягнення людини наявністю в неї потужного інтелектуального
потенціалу. В менш радикальному вигляді дана позиція узагальнює ряд підходів,
представники яких намагаються виокремити та розмежувати особистісні та
інтелектуальні „каталізатори” обдарованості, так, як це роблять, наприклад,
Ф.Ган’є [175] або Г.Айзенк [169].
Інша проблема стосується процедури відбору особистісних характеристик, які
мають досліджуватися в аспекті вивчення обдарованості. Справа в тому, що
найчастіше такого відбору не було взагалі: навіть конфірмативна стратегія
дослідження базувалася на довільному відборі індикаторів обдарованості. Але в
переважній кількості випадків застосовувалася все ж таки експлоративна
стратегія. У результаті було отримано велику кількість даних про ті чи інші
особистісні характеристики обдарованих індивідів, більша частина з яких
залишалася неспецифічною, тобто такою, що могла б описувати будь-яку
соціально-культурну групу людей. Різниця полягала швидше в кількісному, ніж у
якісному характері проявів цих властивостей. У результаті сформувалася
лінійно-адитивна модель обдарованості, прогностична ефективність якої вважалася
тим вищою, чим сильніше індивідуальні бали відхилялися від середніх значень.
Головним недоліком вказаних робіт було те, що в більшості з них дослідники, у
кращому випадку, обмежувалися констатацією значущих розбіжностей між полярними
групами досліджуваних за певними індикаторами своїх імпліцитних моделей
обдарованості, залишаючи нез’ясованим те, наскільки ці розбіжності є
міжіндивідуально-уніфікованими, тобто такими, що дають можливість із достатньою
точністю діагностувати приналежність досліджуваних до тієї чи іншої групи. До
того ж, ці дослідження не мали на меті з’ясування причин виникнення тієї чи
іншої властивості, відслідкувати її ґенез, на основі чого можна було б робити
науково обґрунтовані висновки щодо характеру її впливу на розвиток
обдарованості.
Важливе значення мають сьогодні й проблеми, пов’язані з невизначеністю самого
поняття обдарованості як в межах емпіричного, так і в межах
дієво-перетворюючого типів знання. Так, не дивлячись на те, що комплексність
обдарованості як психологічної проблеми була обґрунтована вже на емпіричному
етапі, на практиці судження про наявність або відсутність обдарованості в
конкретного індивіда до цих пір ґрунтуються здебільшого на кількісній оцінці
рівня інтелекту [178; 183; 188], у той час як дослідження креативності або
особистісних характеристик становлять лише допоміжний етап загального
визначення обдарованості. У результаті сьогодні ми можемо більш-менш точно
робити висновки не про особистісні характеристики обдарованих індивідів
взагалі, а про особистісні характеристики індивідів з IQ вище 140 – 150 балів,
а це, очевидно, не одне і те ж саме.
У межах дієво-перетворюючого типу знання, як відомо, дослідження
інтелектуальної складової обдарованості відбувається, головним чином, із
використанням методу проблемних ситуацій. Але й у цьому випадку дослідження
провадяться здебільшого на основі вивчення особливостей мислення в таких
“традиційних” сферах, як математичні або лінгвістичні здібності. Отже, маємо
визнати, що ці дослідження, навіть при використанні
експериментально-психологічних методів, відтворюють феноменологію тестологічних
досліджень інтелекту. Вивчення інших форм обдарованості – музичної, спортивної
або художньої, які представляють відмінні від наукового пізнання форми
суспільної свідомості, дуже часто розглядаються як окремі галузі досліджень,
що, за визначенням, не можуть мати нічого спільного із дослідженнями, скажімо,
теоретичного мислення. Проте, як справедливо зазначає В.В.Давидов, аналізуючи
співвідношення теоретичного мислення та різних форм суспільної свідомості, до
яких, окрім науки, належать ще й мистецтво, мораль, право [52] та спорт [50], в
їх функціонуванні виявляються закони єдиного мислення, всі вони є вищим
продуктом “організованого мислення”, яке можна співвіднести з поняттям теорії.
Саме мислення (в першу чергу, теоретичне мислення) виступає силою, що організує
та раціоналізує свідомість людини. І хоча теоретичне мислення, будучи незмінним
за формою, по-різному розкриває себе на матеріалі, який нале
- Київ+380960830922