Розділ 2
Інвестиційний партійно-політичний проект
як змІСТ ФУНКЦІОНУВАня українських політичних партій
Інвестиційний партійно-політичний проект (далі – ІППП) – це комплекс заходів по
реалізації плану нарощування капіталу (реального та/або символічного) певної
політичної організації (партії, блоку партій) або дескридитації та/або руйнації
політичного капіталу конкурентів, що його здійснюють, з одного боку, політичний
інвестор для реалізації власних задач у політиці, а з іншого боку, «мозковий
центр» для просування власних політичних концепцій суспільного розвитку. Рисами
ІППП є його унікальність, послідовність, конкретність результату, кінцевість
строку реалізації та взаємозалежність відносин між інвестором та «мозковим
центром» проекту.
Як план стратегічних дій інвестора в обраному напрямку ІППП істотно впливає на
якість (ефективність) інвестування і саме через це надає переваги
партійно-політичним суб’єктам в конкурентній боротьбі за голоси виборців
(споживачів товару – партійного бренду). Говорячи словами Д. Ольшанського, ІППП
– «це вдала чи невдала інсталяція. Опановуючи масами, які в неї повірили,
інсталяція може виявитися реальністю» [146, с. 284].
Важливим елементом реалізації проекту є його юридичне та організаційне
оформлення у вигляді партії (або блоку партій). Це відбувається або у наслідок
реєстрації нової партії (формування нового блоку партій), або «купівлю»
(реконсервацію) вже існуючої партійної структури.
З одного боку, така ситуація суттєво змінює саму сутність сучасних українських
політичних партій, які дедалі все більше позбуваються ознак партій класичного
типу, і набувають ознак інвестиційної орієнтованості та проектованості,
особливо в умовах неструктурованості (слабкоструктурованості) українського
суспільства.
З іншого боку, сама поява політичних партій, зміст функціонування яких визначає
ІППП, стала логічним результатом загального процесу розвитку політичних партій
класичного типу.
Характеризуючи сутність ІППП, доцільно звернути увагу на його зовнішню (як
партія-проект) та внутрішню (як інвестиційний проект) змістові складові.
2.1 Партія-проект як зовнішя змістова складова інвестиційного
партійно-політичного проекту
Виникнувши в наслідок процесу самоорганізації людського суспільства, політичні
партії набули характеру інституту боротьби за владу з виникненням і розвитком
загального виборчого права як основи формування основних органів управління
демократичною державою. Утворившись у середині ХІХ ст. сучасні партії почали
самостійно розвиватися як структурні елементи суспільної системи. Сучасної
форми інститут політичних партій набув вже в ХХ ст. і продовжує її
вдосконалювати зараз. Цей інститут є таким же елементом демократичної системи,
як парламент, президент, місцеве самоврядування, але відрізняється від них тим,
що за інституційними ознаками політична партія – це добровільна форма
політичної організації демократичного суспільства, яка виникає за ініціативою
індивидів, що об’єдналися один з одним для вирішення спільних завдань.
Поряд з партіями, які підтримують тією чи іншою мірою демократичні принципи,
з’явилися тоталітарні партії, які покінчили з демократією і поклали в основу
бюрократичну систему формування владних структур. Виникають партії на
релігійному, етнічному, мовному підгрунті. Процеси саморозвитку партійних форм
проявляються і сьогодні, сприяючи виникненню нових типів політичних партій.
Політична партія – це організаційно оформлене політичне об’єднання, яке
намагається досягти політичних цілей і використовує для цього легітимні засоби
[131, c. 26]. Дане визначення акцентує увагу на трьох рисах політичної партії:
1. партія як об’єднання людей переслідує спільні для цих людей і тому
інтегровані політичні цілі, які пов’язані в першу чергу з участю в державній
владі.
2. партія є організаційно оформленим утворенням із власною структурою
організації та управління, юридичними підставами та офіційною реєстрацією.
3. партія діє в демократичному суспільстві, в якому питання управління державою
вирішуються на правовій, законній основі. Частіше всього ці легітимні засоби
містять інститут виборів як невід’ємну умову приходу партії до влади в
демократичний спосіб.
Сучасне розуміння політичної партії не передбачає акцентуації на тому, що вона
«діє на постійній основі і має політичну програму» [235, с. 50], має класову
спрямованість [23, с. 147]. Все це не є визначаючим чинником класифікації
політичних партій.
Д. ла Паломбара і М. Вейнер висувають чотири критерії, яким має відповідати
політична партія, щоб вважатися такою. Це:
1. партія має пережити своїх фундаторів (тривалість існування);
2. партія має організаційну будову: загальнонаціональні та регіональні
організації, існування міцних зв’язків між центром і місцевими осередками;
3. партія має прагнути до завоювання політичної влади в суспільстві на відміну
від тих структур, які хочуть чинити лише тиск на владу;
4. партія має шукати масову опору через участь у виборах (див. за: [23, с.
153-154]).
Використання подібних критеріїв у сучасних умовах можна розглядати як
анахронізм, оскільки вони притаманні партіям ХІХ-початку ХХ ст. Типологія
сучасних партій передбачає існування партій, які наперед не задовольняють ці
критерії.
В умовах швидкісних політичних змін і розвитку суспільних відносин період часу,
пов’язаний з життям фундаторів, виглядає неправдоподіно тривалим. Партії
утворюються й зникають у більш короткі терміни разом з режимами, з яких вони
виросли.
В умовах сучасних комунікаційних мереж і розгорнутих ЗМІ критерій
загальнонаціонального характеру партії не є важливим. Мож
- Київ+380960830922