РОЗДІЛ 2
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ТОРГОВОЇ МАРКИ
2.1. Юридична природа суб'єктивного права на торгову марку
З приводу сутності прав особи на торгову марку в доктрині цивільного права є досить різні точки зору, які знаходять своє відображення і в термінології, яка застосовується в законодавстві. Суперечки щодо природи прав інтелектуальної власності не затихають вже впродовж двохсот років. Серед різноманітних теорій (теорія привілеїв, теорія монопольного права, теорія особистого права, деліктна теорія, теорія права покупця, договірна теорія, теорія нематеріальної власності тощо [213, с. 110 ? 118, с. 599 ? 600, с. 607 ? 615]), найбільше поширення отримали пропрієтарна теорія і теорія виключних прав. Відповідно, торгова марка розглядається переважно як об'єкт права власності або як об'єкт виключних прав. Але в Україні на сьогодні жодна з теорій природи права на результати інтелектуальної діяльності не є домінуючою. Саме цей факт став передумовою дослідження цього питання в даному підрозділі.
Слід зазначити, що вивчення природи права на торгову марку безпосередньо пов'язане з таким важливими і сьогодні актуальними питаннями, як охорона та захист права на торгову марку. Від результатів дослідження природи права на результати інтелектуальної діяльності залежить вирішення питань про забезпечення належної правової охорони та ефективного захисту прав на торгову марку.
Погляд на торгову марку як на об'єкт права власності безпосередньо пов'язаний з формуванням так званої "пропрієтарної" теорії [213, с. 219 ? 231]. Ця правова доктрина має французьке походження. Відповідно до неї особа, якій належить право на марку, має всі правомочності власника: usus, fructus et abusus, тобто право користування, володіння і розпоряджання [213, с. 121 ? 122]. В Україні названу теорію підтримують О.А. Підопригора, О.О. Підопригора, О.М. Мельник, які вважають, що об'єктами права інтелектуальної власності можна володіти, користуватись і розпоряджатись [215, с. 53]. Традиція пропрієтарного підходу достатньо вагома і дотепер.
Але найбільшим визнанням користується так звана теорія виключних прав, яка виникла в романо-германському праві і була підтримана як вітчизняними, так і російським науковцями [112, с. 288]. Основними прихильниками вказаної теорії є В.А. Дозорцев, А.П. Сергеєв, В.П. Мозолін, І.А. Зенін, В.І. Жуков та ін.
Інститут "виключних прав" у відношенні нематеріальних об'єктів був сконструйований ще в ХІХ столітті. Аргументуючи теорію виключних прав, ще С.І. Раєвич відзначав, що права на нематеріальні об'єкти не вкладаються в схему розподілу приватних прав на речові і зобов'язальні, встановленою римським правом. Предметом речового права є "тілесні речі", тобто матеріальні об'єкти, предметом зобов'язань - певні дії інших осіб [231, с. 3].
Поява категорії "виключні права" зумовлена зростанням значення результатів інтелектуальної діяльності для економічного товарного обігу. Як загальна категорія вона не мала чіткої назви, використовувались різні її варіанти. Найчастіше вживається "умовний" термін "інтелектуальна власність". У національному і в міжнародному праві почала формуватися концепція права інтелектуальної власності на нематеріальні блага. У країнах континентального права результати інтелектуальної діяльності і відповідно права на них утворюють окрему категорію, яка не охоплюється класичною римською схемою речових прав. Система права - це той феномен, який постійно розвивається.
Так, французький юрист Р. Саватьє, говорячи про те, що "юридико-технічні абстракції потіснили тілесні речі", вважає включення нематеріальних об'єктів в об'єкти права власності неправомірним [238, с. 53]. Г.Ф. Шершеневич доходить такого ж висновку; автор відзначає, що поширювати поняття про речові права на права, що не мають своїм об'єктом речі, видається теоретично незручним. І може створити небажане змішання сприйняття у теорії і практиці: наприклад, між правом на літературний твір і правом власності на екземпляр книги [283, с. 333].
На міжнародному рівні погляд на торгову марку як на об'єкт промислової власності був закріплений у 1883 р. у Паризькій конвенції з охорони права промислової власності [134, с. 153]. У подальшому з'явилося більш широке поняття - інтелектуальна власність, офіційно введене підписаною в 1967 р. Конвенцією про створення Всесвітньої організації інтелектуальної власності (надалі ВОІС), де під інтелектуальною власністю розуміються права, що стосуються результатів інтелектуальної діяльності [134, с. 71].
Намагання поширити на нові явища традиційну систему права власності є цілком природним, але не завжди правильним. Адже застосування традиційної системи вимагає відповіді на питання про правомірність встановлення для нематеріальних благ правового режиму, адекватного режиму права власності на матеріальні об'єкти. Результати творчої діяльності можуть одночасно "належати" певній особі або декільком суб'єктам. Приватне привласнення, на погляд прихильників теорії виключних прав, не відповідає їх природі.
Крім того, торгові марки насамперед необхідно віднести до об'єктів безтілесних, вони не підлягають фізичному зношенню. Ця властивість чітко відрізняє їх від тілесних носіїв, в яких вони втілюються (матеріалізуються) у формі, яка доступна для безпосереднього сприйняття людиною [123, с. 4]. Так, торгова марка може бути втілена в зображення, вислів тощо. Але це вже об'єкти іншого інституту права - права власності. Використання однією особою торгової марки не виключає можливості використання аналогічної торгової марки іншою особою (наприклад, у випадку невиключної ліцензії). Але слід зазначити, що торгова марка стає об'єктом виключного права не з моменту її об'єктивізації у формі, яка доступна для сприйняття людиною, а тільки після того, як вона буде у встановленому порядку визнана такою.
На думку Л.Б. Гальперіна і Л.А. Михайлової, специфіка об'єктів права інтелектуальної власності обумовлює особливість правовідносин з їх створення і використання. Ці правов
- Київ+380960830922