РОЗДІЛ 2
ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ПРЕДСТАВНИЦЬКИХ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ НІМЕЧЧИНИ
2.1. Теоретичні основи представницьких (законодавчих) органів у механізмі державної влади
Побудова в Україні правової держави, демократизація суспільних відносин, вихід нашої країни на новий етап суспільно-політичного розвитку вимагають формування нових підходів до проблем управління державою. Свідоцтвом тому є активні дискусії щодо подальших шляхів розвитку українського парламентаризму, що ведуться сьогодні і серед науковців, і серед політиків, і у засобах масової інформації. Проте дискусії можуть бути плідними та сприяти вдосконаленню системи управління українським суспільством лише за умови вироблення загальноприйнятої понятійної бази, сприяючись на яку можливо було б означити оптимальну стратегію розвитку українського парламентаризму. Вказане обумовлює перш за все необхідність визначення самого поняття "парламент".
Дослідження сутності парламенту неможливо без попереднього з'ясування рис та ознак, за допомогою яких можна у всьому різноманітті форм державного управління, що існували на різних етапах розвитку людської цивілізації, виділити та відстежити розвиток саме представницьких (законодавчих) органів. Управління як діяльність виникло ще за часів первіснообщинного суспільства, разом із появою у людей потреби у спільній діяльності. Першим органом влади стає зібрання або сход дорослих родичів, які обирають на родовій раді свого ватажка. На цій стадії ще не з'явилася управлінська еліта і рід управлявся за принципами "первісної демократії". Саме необхідність удосконалення управління суспільством, пов'язана з його ускладненням у результаті розвитку виробництва, поділу праці, зміни умов розподілу продуктів, зростанням чисельності населення і розшаруванням суспільства на соціально неоднорідні групи (класи), була однією з основних причин виникнення держави [105, с.28].
Розвиток людського суспільства призводив до появи таких державних органів, які в цілому дозволяли забезпечити його оптимальне функціонування. Механізм держави характеризується досить широким різноманіттям структурних та функціональних компонентів, проте його основними рисами визнаються: а) наявність людей, які спеціально виконують функції управління (законотворчість, виконання законів, їх охорона від порушень); б) наявність складної системи органів та установ, які знаходяться у тісному взаємозв'язку під час здійснення своїх безпосередніх владних повноважень; в) забезпечення функцій усіх ланок державного апарату організаційними та фінансовими засобами, а у необхідних випадках - і примусовим впливом [106, с. 134-135].
В юридичній літературі можна зустріти чимало дефініцій поняття "парламент". Як слушно зауважує А.З.Георгіца, чітке визначення і тлумачення цього конституційного поняття ускладнене тим, що йому часто намагаються надати політичного характеру, а тому неадекватного природі цього правового інституту [107, с.243].
Український енциклопедичний словник містить таке визначення поняття "парламент" (англ. parlament, від франц. parler - говорити): "представницький виборний (повністю або частково) законодавчий орган у ряді іноземних держав. У широкому тлумаченні - вищий представницький орган в різних країнах" [108, с. 632]. В юридичному словнику парламент визначається як виборний (повністю або частково) законодавчий орган у ряді країн [109, с.520]. Французький класик конституційного права Л.Дюгі зазначав: "Парламент є представницький мандаторій нації, при цьому відносини представництва мають місце між нацією в цілому і парламентом у цілому" [110, с.38]. На думку В.М.Шаповала, парламенти - це виборні й колегіальні вищі органи державної влади, які функціонують в умовах демократичного правління і мають свої головні повноваження в сфері законотворчості. Автор зазначає, що в унітарних державах парламенти формуються на загальнонаціональному рівні, у федераціях - також на рівні їхніх суб'єктів. В останньому випадку повноваження законодавчих органів двох рівнів розмежовуються на засадах, визначених федеральною конституцією [111, с.3]. "Парламент - загальнонародна представницька установа держави, яка здійснює законодавчі функції; виборний вищий законодавчий орган", - вважає В.Ф.Халіпов [112, с.252]. М.Работяжев зазначає: "Сучасний парламент - це загальнодержавний представницький орган, головна функція якого в системі розподілу влад полягає у здійсненні законодавчої влади" [113, с.111].
Аналіз наведених визначень свідчить, що ключовими характеристиками поняття "парламент" є виборність, представництво та законотворчість. Однак, на нашу думку, у наведених визначеннях не враховано ряд аспектів, важливих для розуміння сутності поняття "парламент". По-перше, це постійність діяльності представницького органу. Лише за умов постійної роботи парламент може отримати змогу представляти інтереси виборців не епізодично, час від часу, а протягом визначеного законом терміну здійснювати цілеспрямовану діяльність та реально впливати на регулювання суспільних відносин у певній державі. По-друге, порівняльно-правовий аналіз конституцій та іншого законодавства багатьох держав світу свідчить про те, що парламенти володіють арсеналом юридичних засобів для здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади. Необхідно погодитись з А.А.Мішиним та Б.А.Страшуном щодо того, що вищий представницький орган повинен бути повністю проінформованим з будь-яких питань, стосовно яких органи виконавчої влади здійснюють будь-які дії, а також у визначених законом випадках згідно з встановленою процедурою впливати на рішення виконавчої влади [114, с.189]. Контрольні повноваження дають змогу парламенту отримати "інформацію про недосконалості і прогалини у правовому регулюванні, про ефективність застосування прийнятих законів, про той зміст, який органи виконавчої та судової влади надають законам шляхом їх інтерпретації" [115, с.7]. Отже, до ключових характеристик поняття "парламент" має бути віднесено здійснення ним контролю за діяльністю в
- Київ+380960830922