РОЗДІЛ 2
ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНЕ
ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБИСТІСНИХ ДИСГАРМОНІЙ
У ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ
2.1. Теоретико-методологічні засади дослідження
2.1.1. Методологічні принципи, покладені в основу дослідження. Засадничими теоретико-методологічними принципами організації експериментального дослідження особистісних дисгармоній визнаються:
- Принцип детермінізму, який стверджує причинну, закономірну, обумовленість виникнення та розвитку психічних явищ, психічних якостей людини та її психічної активності (діяльності, поведінки). Врахування принципу детермінізму набуває першорядного значення в прогнозуванні розвитку психологічних особливостей особистості, виховання та керування їхнім формуванням у процесі навчально-виховних та психокорекційних впливів [105; 106; 124; 170; 171]. У нашому дослідженні дотримання цього принципу виявляється у визнанні того факту, що особистісні дисгармонії педагогічного працівника становлять наслідок як певної соціально-психологічної ситуації розвитку особистості та сформованих відповідних її властивостей [71; 207], так і специфічних умов педагогічної праці [50; 111; 128; 152; 172; 181; 213]. Зазначені чинники детермінації розвитку особистісних дисгармоній знаходять відображення й у використовуваній нами моделі психологічної корекції (що детальніше викладається у наступному розділі нашої роботи).
- Принцип психічного відображення, який пояснює активно-відображувальний характер усіх психічних явищ, у тому числі особистісних властивостей людини, а не лише пізнавальних психічних процесів [105; 170; 171]. Згідно з цим принципом, сукупність психічних властивостей особистості, які характеризують її дисгармонійний стан, розглядається нами як відображення її минулого життєвого шляху та актуальної ситуації її діяльності і поведінки, зокрема, специфічних умов педагогічної праці.
- Принцип розвитку психіки стверджує тісний взаємозв'язок різних типів розвитку (визрівання, научіння, присвоєння, творення) у співвіднесенні з певними етапами становлення особистості та формами її діяльності [105; 125]. Реалізацію цього принципу яскраво ілюструє визначення та тлумачення розвитку різних типів особистісних дисгармоній у співвіднесенні з віковими стадіями людини [105; 207], що становить теоретичну основу й нашого дослідження.
- Принцип самоактивності індивіда конкретизує принцип детермінізму та принцип активного психічного відображення. Згідно з цим принципом [39; 105; 215], підкреслюється значна роль внутрішніх сил і джерел особистості, її самовизначення, самоствердження, творчої самореалізації, її особистої відповідальності за вибір власного життєвого шляху та власного самовдосконалення, на чому роблять особливий акцент представники екзистенційно-гуманістичної орієнтації в психології (Л.Бінсвангер, А.Маслоу, Р.Мей, К.Роджерс, В.Франкл та інші). Реалізація згаданого принципу в нашому дослідженні полягає у побудові психокорекційного процесу з врахуванням активної участі в ньому особистості педагогічного працівника, його особистої вмотивованості на цю роботу та визнання ним також власної відповідальності за її результати [5; 6; 25; 31; 38; 75; 118; 124; 154; 227-229] (цей аспект дослідження докладніше розкривається в наступному, 3 Розділі нашої роботи).
- Принцип єдності психіки та діяльності пояснює, що психіка становить внутрішній план діяльності, формується і виявляється в ній [39; 106; 121; 126; 170]. У нашому дослідженні конкретизація вказаного принципу полягає у визнанні того, що особистісні дисгармонії стають відбитком особливостей організації та виконання діяльності та поведінки особистості в минулому і виявляються в її нинішній поведінці та різних видах діяльності, зокрема, у педагогічній діяльності [81; 124; 152; 172].
- Системно-структурний принцип вимагає розглядати певне досліджуване психічне явище у тісних взаємозв'язках з іншими явищами навколишнього світу, а також з внутрішніми (психофізіологічними, нейрогуморальними, біохімічними тощо) процесами та станами людини [39; 104; 171], що в нашому дослідженні здобуває конкретизацію у припущенні про системний, структурно-динамічний характер відносно стійких утворень, які складають ядро особистісних дисгармоній.
Окрім наведених вище принципів психологічної науки, у виконанні експериментальної частини нашої роботи спираємося як на керівні загальні правила дотримання логіки наукового дослідження, забезпечення надійності одержаних експериментальних результатів та їхньої верифікації [32; 45; 124].
2.1.2. Визначення основних робочих понять. В означенні психічних дисгармоній виходимо з існуючої в психології традиції поділу психічних явищ на психічні стани, психічні процеси і психічні властивості особистості. С.Л.Рубінштейн звертав увагу на трьохчленний поділ психічних явищ: інтелектуальних, емоційних і вольових [186, с.269], водночас вказуючи на процесуальний спосіб існування психічного та виокремлюючи психічні процеси [там само, с.255-272] і психічні властивості, зокрема, характерологічні властивості особистості [там само, с.287-293]. Завдяки дослідженням Н.Д.Левітова у науковий обіг була уведена категорія психічного стану, яка стала слугувати цілісною характеристикою психічної діяльності людини у певний проміжок часу, що вказує на своєрідність перебігу психічних процесів, попереднього стану та властивостей особистості [117]. У психології ця категорія використовується для позначення у психіці індивіда відносно статичного моменту, на відміну від психічного процесу, як більш динамічної характеристики психіки, і психічної властивості, що підкреслює стійкі виявлення психіки індивіда, їхню закріпленість та повторюваність у структурі особистості [107, с.267-268; 167, с.287-288].
Отже, певне психічне явище, наприклад афект, може розглядатися у різних ракурсах: 1) як психічний стан, що характеризує пізнавальні, емоційні та вольові виявлення психіки у відносно короткий проміжок часу, 2) як психічний процес, що містить ознаки стадійност