РОЗДІЛ 2. ПРАВА ЖІНОК, ПЕРЕДБАЧЕНІ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ, ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ
2.1. ОСОБИСТІ (ПРИРОДНІ) ПРАВА І СВОБОДИ ЖІНОК
Основним елементом статусу людини є її конституційні права і свободи. Поняття "конституційні права і свободи" та "основні права і обов'язки" вважаються рівнозначними [175, с. 76]. Принаймні, в законодавстві та юридичній практиці між ними не існує будь-яких відмінностей, вживаються вони в одному і тому ж значенні і є взаємопов'язаними. Виходячи з контексту, стилістичної доцільності, перевага надається одному з цих термінів.
Водночас у юридичній літературі, при аналізі співвідношень понять конституційних і основних прав, свобод і обов'язків, пропонувалося вважати перше більш вузьким. До числа основних, на думку В.А. Палютіна, належать всі права і свободи, які регулюють сферу життєво важливих відносин між особою і суспільством, державою і громадянином [81, с.122]. Значна їх частина закріплена в Конституції. Тим самим вони набувають характеру конституційних прав і обов'язків, які регулюють сферу життєво важливих відносин держави і громадянина. Але є права основні, за своїм характером, проте закріплені не в Конституції, а в кодексах, у поточному законодавстві. Через це поняття "основні права і свободи" ширше за поняття "Конституційні права і свободи".
Таким чином, проблема полягає в тому, чому саме права і свободи людини називають основними. Вони є такими:
а) тому, що вони закріплені в Основному Законі, тобто формально визнані законодавцем такими;
б) за значенням (з точки зору науковців, суб'єктів права).
Гадаємо, що закріплені в кодексах і поточному законодавстві права, свободи і обов'язки можна вважати основними за їх характером, значенням для суб'єктів права. Але з формальної, спеціально-юридичної точки зору, лише після того, як законодавець зафіксує права, свободи або обов'язки як конституційні, тобто в Конституції - Основному Законі, вони стають основними.
Таким чином, однакові за змістом права можуть бути конституційними (за формою закріплення) і одночасно основними (за характером, роллю тощо).
На нашу думку, немає особливої необхідності в розділенні цих понять, оскільки смислове подвоєння терміна не сприяє чіткому сприйняттю і аналізу однієї з ключових категорій правознавства.
Радянська юридична наука визначала основні (конституційні) права громадянина як "установлені Конституцією права, свободи і обов'язки громадян, що складають основу конституційного-правового статусу громадянина держави і визначають можливості його участі в політичному соціальному і культурному житті суспільства" [1, с. 304]. Подібне визначення потребує сьогодні переосмислення, що обумовлено розвитком як суспільних відносин, так і юридичної науки.
Розглядаючи далі конституційні права і свободи, необхідно, передусім, зупинитися детальніше на їхніх специфічних ознаках, характерних рисах.
Конституційним правам і свободам властиві ознаки, які знаходять прояв в правах, свободах, що закріплюються іншими галузями права. Всі права і свободи громадян в тій або іншій сфері життя похідні від основних прав і свобод, закріплених безпосередньо в Конституції.
Конституційні права і свободи складають ядро правового статусу особи, права, що закріплюються відповідними галузями права, їх конкретизують, оскільки Конституція, насамперед, лише встановлює принципи, на яких повинне грунтуватися чинне законодавство (ст. 8 Конституції України).
Конституційні норми, що передбачають права і свободи, є більш абстрактними, ніж норми галузевого законодавства (цивільного, кримінального, трудового тощо).
Характерною особливістю конституційних прав і свобод також є й те, що вони рівні і єдині для всіх громадян без винятку (ст.24 Конституції України).
Вперше наукову класифікацію основних прав і свобод людини здійснила М. Зарєва, яка прийняла за основу найважливіші сфери діяльності людини, серед них позитивним є те, що до цієї класифікації включена рівноправність громадян [155, с. 147- 148].
Своєрідно дана проблема досліджується Л.Д. Воєводіним. Автор об'єднав найменування елементів системи конституційних прав і свобод з основою наведеної вище класифікації, вчений виділив наступні групи основних прав, свобод і обов'язків:
- права і обов'язки громадян в сфері соціально-економічного і культурного життя;
- права і обов'язки громадян в сфері державного і суспільно-політичного життя;
- права і обов'язки громадян в сфері індивідуальної свободи [19, c. 28].
Традиційно ж конституційні права і свободи прийнято класифікувати на: 1) особисті, 2) політичні і 3) соціально-економічні. Саме така класифікація властива Загальній Декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН в 1948 р.
За іншою класифікацією можливе розрізнення загальних і особливих прав, свобод і обов'язків людини і громадянина. Критерієм класифікації тут є те, що в одних випадках вони стосуються всіх громадян (право на відпочинок), а в інших - тільки певних (окремих) груп громадян (жінок, дітей).
В Конституції України права жінок розглядаються безпосередньо в ст.24, Особливістю якої є і те, що з-поміж прав і свобод виділяється окремо право жінки й чоловіка на рівність перед законом. Визначаються і гарантії цього права через надання рівних можливостей. Передусім це:
- надання жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько- політичній, культурній діяльності, здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї;
- спеціальні заходи щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановлення пенсійних пільг;
- створення умов, які дають жінкам змогу поєднувати працю з материнством;
- правовий захист, матеріальна і моральна підтримка материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям [95, ст.141 ].
Цим самим у Конституції України відображені світові тенденції утвердження гендерної рівноправності, визначені Радою Європи у травні 1996 р. як "Діяльність Ради