РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1 Клінічна характеристика хворих
Для вирішення поставлених задач проведено аналіз результатів обстеження 162 хворих на ІМ, які знаходилися на стаціонарному лікуванні в кардіологічному відділенні Тернопільської обласної клінічної лікарні в 2002-2004 рр. Діагноз верифікований за клінічними, біохімічними та електрокардіографічними критеріями. Пацієнти поступили в лікарню в перші 6 годин з моменту розвитку ангінозного приступу.
Всі хворі на момент поступлення на стаціонарне лікування були розподілені на 4 групи. В 1- у групу включено 65 хворих на ІМ без ознак підвищення понад допустиму норму в плазмі крові вмісту сечової кислоти (0,32±0,05 ммоль/л), а в 2-у - 49 пацієнтів, у яких ІМ був асоційований з гіперурикемією (0,59±0,06 ммоль/л). Пацієнтам було призначене лікування рекомендоване Європейським Товариством Кардіологів: дезагреганти, антикоагулянти, нітрати, бета-блокатори, за необхідності - сечогінні, антиаритмічні препарати та оксигенотерапію, для усунення больового синдрому призначали ненаркотичні і наркотичні препарати (2002).
З метою визначення клінічної ефективності та безпеки застосування вобензиму і кандесартану, в свою чергу, було виділено ще дві групи хворих з гіперурикемією: 3-ю групу - 24 пацієнти, які на фоні базисної терапії приймали починаючи з 3-ї доби перебігу ІМ Вобензим (Мукос - Фарма, Німеччина) в дозі 3 драже 3 рази на добу та 4-у групу - 24 хворих, які на фоні базисної терапії приймали Кандесар (Ranbaxy, Індія) в дозі 4 мг на добу.
Критеріями включення в 3-ю та 4-у групи дослідження були:
- рівень сечової кислоти плазми крові в найгостріший період перебігу ІМ вище 0,46 ммоль/л;
- підпис пацієнтом інформованої згоди на участь в дослідженні;
- здатність пацієнта до співпраці в процесі лікування;
- чітке дотримання пацієнтом встановленої схеми лікування;
- чоловіки і жінки у віці від 45 до 75 років.
Критеріями виключення із дослідження були:
- пацієнти із такими супутніми захворюваннями, як сечокам'яна хвороба, подагра, жовчокам'яна хвороба, ревматичні захворювання, стопа діабетика, гнійно-некротичні екстракардіальні захворювання;
- наявність в анамнезі вказівок на амбулаторне лікування ензимопрепаратами, або ліками, які впливають на ренін-ангіотензинову систему;
- дані анамнезу, що середники, які мають подібну дію викликали приступи бронхоспазму, кропивницю, ангіоневротичні набряки, гострий риніт;
- пацієнти з шлунково-кишковими кровотечами в анамнезі;
- пацієнти з гострою печінковою, або нирковою недостатністю;
- пацієнти, яким проводилась тромболітична терапія.
Вибували із дослідження:
- відмова пацієнта від подальшого прийняття препаратів;
- хворі з індивідуальною непереносимістю;
- значне погіршення загального стану хворого;
- недотримання хворим схеми лікування.
Аналіз медичних карт стаціонарного хворого свідчить, що середній вік хворих на ІМ без ГУ становив (66,71?9,78) років, а на ІМ з ГУ - (62,46?10,76), (р>0,05). Серед пацієнтів переважали особи чоловічої статі, зокрема співвідношення між чоловіками і жінками в 1-й групі складало 1: 0,35, а в 2-й - 1: 0,42. У процесі вивчення анамнезу з'ясовано, що у пацієнтів обох груп, був однаковий спектр скарг. Більшість із них ще до поступлення в стаціонар відчували біль в ділянці серця, а також серцебиття та задишку при фізичному навантаженні. Характерно, що у 70,17 % хворих виникненню ІМ передувала різної давності стенокардія (рис. 2.1). Серед всіх обстежених, ознаки вказаного синдрому відмічали протягом одного місяця 25 (21,93 %) пацієнтів, до шести місяців - у 21 (18,42 %), до року - у 14 (12,28 %) і більше року у 54 осіб (47,37 %). У більшості хворих на ІМ з ГУ вираз ознак стенокардії відмічався пацієнтами понад рік і поєднувалася із артеріальною гіпертензією, яка за даними анамнезу тривала понад 10 років. У пацієнтів без ГУ давність захворювання на стенокардію тривала менше року. Вона теж розвивалася на фоні гіпертензії, яка тривала у зазначених хворих менше 5 років. Таким чином, виникненню ІМ з ГУ передують триваліші прояви стенокардії.
Як зазначено вище, всі хворі відмічали наявність артеріальної гіпертензії. За даними традиційного вимірювання артеріального тиску, у групі хворих з високим рівнем у плазмі крові СК спостерігалися вищі значення показників САТ і ДАТ, ніж у хворих без ГУ, відповідно (173,16?3,23) і (97,07?2,17) мм рт. ст. проти (152,77?3,13), (р<0,001) і (91,00?2,13), (р<0,005) мм рт. ст. Розподіл хворих за класифікацією експертів ВООЗ і Міжнародного товариства по гіпертензії представлений на рис. 2.2.
Із даних розподілу випливає, що ІМ асоційований з ГУ частіше виникає у хворих із наявністю більш тяжкого ступеня артеріальної гіпертензії.
Окрім артеріальної гіпертензії, до факторів визначаючих несприятливий перебіг ІМ слід також віднести наявність у обстежених хворих ожиріння І- ІІ ступенів і цукрового діабету 2-го типу. Частота їх в різних групах теж виявилася різною. Так, ожиріння діагностовано у 18,37 % пацієнтів першої групи і 33,85 % - другої, цукровий діабет 2-го типу відповідно 4,08 і 26,15 %.
У переважної більшості хворих на ІМ діагностовано серцеву недостатність, яку класифікували за Кілліпом (СН). При відсутності ГУ ознаки СН І мали місце у 16,92 % осіб, СН ІІ - у 78,46 % хворих, СН ІІI - 4,62 % випадків. При наявності ГУ у 14,29 % осіб відмічено СН І, у 71,42 % пацієнтів СН ІІ і у 14,29 % хворих СН ІІI (рис. 2.3).
Рис. 2.1. Давність захворювання на стенокардію до виникнення інфаркту міокарда
Рис. 2.2. Розподіл хворих за категоріями артеріальної гіпертензії
Рис. 2.3. Ступені серцевої недостатності за Кілліпом (1974) у хворих на інфаркт міокарда
На час госпіталізації основною скаргою хворих на ІМ був біль у ділянці серця із найрізноманітнішою іррадіацією. Із його порівняльної характеристики випливає, що за частотою у пацієнтів з ІМ без ГУ над ниючим та колючи