Розділ 2
Правова характеристика правового статусу засуджених
до позбавлення волі
2.1. Поняття правового становища засуджених до позбавлення волі
Будь-яка особа, громадянин України, в якій би сфері суспільних відносин він не
функціонував, завжди, у всіх випадках володіє конкретним, індивідуальним
правовим статусом, завдяки якому він наділяється певними правами і
обов'язками.
У процесі виконання кримінального покарання між засудженим, після набуття
обвинувального вироку суду законної сили, і державою виникає певний специфічний
різновид, сукупність суспільних відносин, урегульованих кримінально-виконавчим
правом.
У ст. 1 Кримінально-виконавчого кодексу України перед кримінально-виконавчим
законодавством ставиться конкретна мета і визначаються відповідні завдання.
Метою КВК України визначає порядок і умови виконання й відбування кримінальних
покарань у цілях захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом
створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, попередження
вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також
попередження тортур і нелюдського або принижуючого гідність поводження з
засудженими.
Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення:
1) принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених,
гарантій захисту їх прав, законних інтересів і обов'язків;
2) порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і
профілактики асоціальної поведінки;
3) системи органів і установ виконання покарань, їх функцій і порядку
діяльності;
4) нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості
в цьому процесі;
5) регламентації порядку і умов виконання і відбування кримінальних покарань;
6) регламентації звільнення від відбування покарання, допомоги особам,
звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.
Разом з тим, існування високого рівня рецидивної злочинності серед звільнених
від відбування покарання (близько 40 %) говорить про те, що поставлені перед
кримінально-виконавчим законодавством мета і завдання не вдається досягти без
відповідних втрат, як це було передбачено законодавцем. Однією з обставин, що
впливають на зростання і високий рівень рецидивної злочинності, як це
підкреслюється в літературі, є недосконалість правових норм, що визначають
правовий статус засуджених, які відбувають покарання у виді позбавлення волі
[26, с. 7].
Правовий статус засудженого є досить складним соціально-правовим явищем і
виступає як сукупність передбачених різними галузями законодавства України прав
і обов'язків засудженого під час виконання і відбування кримінального
покарання.
Проблема правового статусу засуджених завжди привертала і привертає увагу
дослідників [27; 28]. Наукова розробка проблем правового статусу засуджених
почалася фактично з ухваленням Основ кримінального законодавства Союзу РСР і
союзних республік 1958 р., а, згодом і Кримінальних кодексів союзних республік,
в яких було закріплено законодавче визначення поняття правового становища
засуджених.
Якщо виходити з аналізу законодавства перших років радянської влади в Україні,
дослідження правового статусу засуджених до позбавлення волі як сукупності прав
і обов'язків засуджених почалися після видання перших нормативно-правових
актів, які регламентували порядок і умови виконання та відбування покарання у
виді позбавлення волі і після накопичення певного досвіду діяльності
адміністрації органів, котрі виконують цей вид покарання [29; 30; 31].Становище
з науковою розробкою правового статусу засуджених ускладнювалося тим, що в
діючому у той час законодавстві (Виправно-трудовому кодексі УРСР 1925 р.,
Положенні про виправно-трудові табори 1930 р. і ін.) було відсутнє нормативне
визначення поняття правового становища засуджених та ознак, що його
характеризують. У подальшому, до другої половини 50-х років, дослідження у
галузі кримінально-виконавчого права були взагалі припинені.
Із зміною соціально-економічних умов життя та істотним оновленням діючого тоді
виправно-трудового законодавства особлива увага стала приділятися і інституту
правового становища засудженого, який розглядався як самостійний правовий
інститут, що виникає при правовому регулюванні покарань, пов'язаних із
застосуванням заходів виправно-трудового впливу на засуджених [28; 32; 33; 34;
35]. Важливу роль у розвитку інституту правового становища засуджених зіграли
роботи таких відомих учених у сфері виправно-трудового права, як А.Л. Ременсон
[36] і М.О. Стручков [37]. Надалі, у процесі досліджень різних сторін
карально-виховного процесу виконання і відбування покарання у виді позбавлення
волі було сформульовано наукове визначення поняття правового становища
засуджених, яке й було нормативно сприйняте Виправно-трудовим кодексом України
1971 р.
У ст. 8 ВТК України було висловлено наступне визначення поняття правового
становища осіб, що відбувають покарання у виді позбавлення волі:
«Особи, які відбувають покарання у виді позбавлення волі і виправних робіт без
позбавлення волі, несуть обов'язки і користуються правами, встановленими
законодавством для громадян України з обмеженнями, що передбачені для
засуджених, а також випливають з вироку суду і режиму, встановленого цим
Кодексом для відбування покарання даного виду.
Правове становище іноземних громадян і осіб без громадянства, що відбувають
покарання у виді позбавлення волі і виправних робіт без позбавлення волі,
визначається законодавством України, що встановлює права та обов'язки цих осіб
під час їх перебування на території України, з обмеженнями, що передбачені
за
- Київ+380960830922