РОЗДІЛ 2. ПРАВОВІ ОСНОВИ ОРГАНЗАЦІЇ, СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ
В УКРАЇНІ.
2.1. Правове регулювання політичної діяльності в Україні.
Згідно з положеннями Загальної декларації прав людини та у відповідності до
статті 36 Конституції України громадянам України надається право на свободу
об’єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення і
захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних,
культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в
інтересах національної безпеки та громадського порядку або захисту прав і
свобод інших людей. Політичні партії мають сприяти формуванню і вираженню
політичної волі громадян.
За загальним правилом обмеження прав громадян не допускається, крім випадків,
передбачених законом. Випадки, які передбачають обмеження права на свободу
об’єднання в політичні партії закріплені в частині 1 статті 37 Конституції
України. Положення даної статті знайшло своє відображення в спеціальному Законі
України “Про політичні партії в Україні”, а саме в статті 5, яка так і
називається: “Обмеження щодо утворення і діяльності політичних партій”. У
відповідності до положень названих статей, утворення і діяльність політичних
партій в Україні забороняється, якщо їх програмні цілі або дії спрямовані на
[57]:
* ліквідацію незалежності України;
* зміну конституційного ладу насильницьким шляхом;
* порушення суверенітету та територіальної цілісності України;
* підрив безпеки держави;
* незаконне захоплення державної влади;
* пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової чи релігійної
ворожнечі;
* посягання на права і свободи людини;
* посягання на здоров’я населення.
У відповідності до діючого законодавства України не допускається створення і
діяльність структурних осередків політичних партій в органах виконавчої і
судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових
формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших
державних установах та організаціях.
Законодавство ряду сучасних держав закріплюють порядок набуття політичними
партіями легального статусу, а в деяких з них – і сам порядок їх утворення.
Існує три основних порядки набуття політичними партіями легального статусу:
явочний, дозвільний та явочно–реєстраційний [134, с.147]. Ці порядки
відрізняються між собою за ступенем обмеження свободи утворення партій.
Для ЯВОЧНОГО порядку характерне утворення політичної партії вільно, без будь –
якої попередньої згоди державних органів та визнається легальною вже з огляду
на сам факт її утворення. За явочного порядку не вимагається обов’язкової
реєстрації партії якимось органом, а отже, подання відповідних документів та
відомостей (досить простого повідомлення). Такий порядок гарантує формально
необмежену свободу створення політичних партій та діє переважно в країнах зі
слабкою правовою інституціоналізацією, що не мають спеціального закону про
партії (Бельгія, Франція, Індія, Канада)[177, с.72].
Разом з тим явочний порядок утворення політичних партій застосовується до них
лише як до суб’єктів політичного процесу. Для одержання статусу юридичної
особи, тобто суб’єкта цивільно-правових відносин, партії повинні, як правило,
пройти процедуру реєстрації, що передбачається відповідними нормами цивільного
права про об’єднання. Реалізація одержання статусу юридичної особи залежить від
самої політичної партії ( вона може не добиватися його отримання), а також від
державного органу, що проводить реєстрацію і може відмовити в ній. Утім,
відсутність звернення про реєстрацію або відмова в реєстрації ні в якому разі
не впливають на статус політичної партії як суб’єкта політичного процесу. Всі
партії здійснюють свою діяльність у сфері політичних відносин вільно (беруть
участь у виборах та інших політичних заходах на вільних підставах).
Явочний порядок у “чистому” вигляді, тобто такий, що не передбачає офіційного
визнання політичних партій як суб’єктів політичного процесу, існує лише в
небагатьох країнах. В більшості країн зазначеної групи це поняття має умовний
характер. Політичні партії справді утворюються вільно й існують де-факто, без
будь-якого юридичного оформлення. Введення інституту державної реєстрації
політичних партій як суб’єктів цього процесу, що практикується в багатьох
країнах, де формально діє явочний порядок утворення партій, можна розглядати як
відступ від нього [177, с.74].
Особливість ДОЗВІЛЬНОГО порядку полягає в тому, що для проведення заходів щодо
створення партій (скликання установчого з’їзду, національної конференції, на
яких конституюється партія) необхідно отримати попередній дозвіл державного
органу. Цей порядок найбільшою мірою обмежує свободу створення політичних
партій, за винятком тих випадків, коли вона взагалі відсутня (при забороні
будь-яких партій) або обмежена забороною утворення нових партій понад фіксовану
законодавством кількість.
Дозвільний порядок характерний для тоталітарного й авторитарного режимів. В
історичному плані характерним було російське законодавство початку 20-х років.
Хоча в перші роки після Жовтневої революції 1917 року багато з політичних
партій були заборонені, формальної заборони на утворення партій, окрім
правлячої комуністичної, не було. І таким чином, що в офіційному політичному
розумінні і за фактичним становищем, і за орієнтацією законодавства
комуністична партія була не лише правлячою, а й єдино можливою політичною
партією в Радянському Союзі[177, с.77].
Для ЯВОЧНО–РЕЄСТРАЦІЙНОГО порядку характерна наявність двох основних рис:
політичні партії створюються вільно, без будь-якого попереднього дозволу, але
н
- Київ+380960830922