РОЗДІЛ 2
СТРУКТУРНО-КОМПОЗИЦІЙНІ ОСОБЛИВОСТІ
ЕПІСТОЛЯРНОГО РОМАНУ
2.1. Об'ємно-прагматичне членування епістолярного роману
З метою виявлення й дослідження структурно-композиційних особливостей епістолярного тексту як однієї з форм художньої творчості слід зупинитися на загальних положеннях лінгвістики тексту, які допоможуть визначити основні параметри епістолярного тексту.
Текст є результатом процесу мовлення, що характеризується завершеністю та об'єктивується у вигляді письмового документа, літературно опрацьованого згідно з типом цього документа, який складається з заголовка, надфразових єдностей, які поєднуються лексичними, граматичними, стилістичними зв'язками, що містять у собі прагматичну настанову [47, с. 18]. З цього визначення виходить, що текст як певна смислова структура складається із взаємозумовлених компонентів. Цими компонентами є назва, частина, розділ, абзац, основними ознаками яких виступають часові, просторові, причинно-наслідкові відношення, що стають одним із засобів творення та організації тексту, сприяють актуалізації його змісту. Виявлення механізмів створення тексту є завданням лінгвістики тексту, яка передбачає вивчення мовленнєвої діяльності, що зафіксована у вигляді будь-якого писемного жанру (від епістолярного та ділового до творів художньої літератури) [117, с. 4].
Цілісне розуміння інформації, закладеної у структурі художнього тексту, неможливе без членування тексту й послідовного розгляду взаємодії його складових частин [47, с. 50]. Таке членування визначається комунікативним наміром суб'єкта, що говорить, відображає певний ракурс розуміння ним зовнішнього світу, а також намагання викликати у свідомості співрозмовника, слухача, або читача, таке ж розуміння.
Усвідомлення цілісності оточуючого світу неможливе без розуміння взаємозалежності й зумовленості його частин. Це ж саме стосується й тексту. На думку І.Р.Гальперіна, членування тексту є функцією загального композиційного плану твору, а характер такого членування залежить від багатьох причин, як, наприклад, розмір частин, змістовно-фактуальна інформація та прагматична настанова автора тексту [там само, с. 50]. Тому дослідник пропонує об'ємно-прагматичне членування тексту, яке враховує обсяг частин і настанову на увагу читача та реалізується за допомогою графічних засобів, що позначають такі частини художнього твору, як заголовок, присвята, передмова, післямова, поділ на розділи тощо.
Об'ємно-прагматичне членування тексту співвідноситься із контекстно-варіативним, яке виділяє дві основні форми передачі інформації: мова автора та чужа мова. Обидва види членування взаємозумовлені та імпліцитно розкривають змістовно-концептуальну інформацію. Вони переслідують одну й ту саму мету, але різними засобами. У їхній основі лежить членування об'єктивної дійсності на впорядковані та організовані відрізки інформації, прийнятні для сприйняття людською свідомістю. Безперервна подача інформації позбавляє можливості зупинитися на окремому, частковому та перешкоджає адекватному осмисленню того, що відбувається [117, с. 9]. Членування будь-якого тексту, художнього, публіцистичного або наукового, має подвійне завдання: окремо представити читачеві відрізки інформації, з одного боку, з метою полегшення сприйняття інформації, а з іншого боку, - з метою усвідомлення часових, просторових, логічних та інших зв'язків відрізків повідомлення. У першому випадку йдеться про прагматичне підґрунтя членування, у другому - про суб'єктивно-пізнавальне. В обох випадках присутня аналітична тенденція, яка супроводжує процес реалізації мовлення у письмовому вигляді.
Слід підкреслити залежність членування від інших граматичних категорій тексту. Власне членування безпосередньо пов'язане з категоріями інформації, інтеграції, когезії та деякими іншими. У різних типах текстів виокремлюються ті або інші частини внаслідок тієї значущості, якою наділяються ці частини. Кожний тип членування можна розглядати залежно від того, яке значення надає автор тому чи іншому виду членування.
Епістолярний роман, як і будь-який текст, підлягає об'ємно-прагматичному членуванню, яке виявляє в його структурі окремі частини. Проте, основна особливість епістолярного роману - лист - є особливим варіантом контекстно-варіативного членування, внаслідок якого в кожній окремій частині змінюється лінія оповіді від одного персонажа до іншого, тим самим долаючи лінійність сприйняття тексту. Крім того, в межах одного листа також відбувається контекстно-варіативне членування, яке зводиться до переключення форм мовленнєвих актів, наприклад, з опису на діалог, з діалогу на роздуми адресанта і т.д. Такого роду переключення сприяють більш рельєфному зображенню обставин, за якими відбувається комунікація, та надають можливість варіювати засоби представлення інформації.
Художній текст, будучи комунікативно-смисловою єдністю, являє собою результат об'єднання окремих частин у єдине ціле, організоване автором у певній системі й послідовності. Отримана читачем інформація постає як результат взаємодії всіх елементів твору. Автор упорядковує текст таким чином, щоб створити максимально гнучку й інформаційно багату структуру, яка розкриває наміри письменника та здійснює естетичний уплив на свідомість читача. Кожний художній текст містить певну кількість смислів, які реалізуються через різноманітність та неоднозначність інформації, поданої письменником, і залежать від індивідуальних особливостей того, хто інтерпретує цей текст. У зв'язку з цим, Р.Барт пише про те, що "текстовий аналіз має на увазі не виявлення того, чим визначається текст (на рівні причинно-наслідкових зв'язків), а виявлення того, як він розкривається та проникає в нашу свідомість в процесі сприйняття" [161, с. 307]. Тобто розкриття самого процесу формування смислу художнього твору є головним завданням лінгвопоетики тексту.
Таким чином, в основі вивчення будь-якого типу тексту лежить об'ємно-прагматичне членування, яке взаємодіє з контекстно-варіативним. Текст є