Кримінальна відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби

РОЗДІЛ 2
КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА САМОВІЛЬНЕ ЗАЛИШЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ АБО МІСЦЯ СЛУЖБИ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВ
Норми, що встановлюють кримінальну відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби, є невід'ємною частиною військово- кримінального законодавства кожної держави. Як зазначає Б.О. Кирись, знання зарубіжного кримінального законодавства, його наукове осмислення дозволяє використати позитивний досвід інших держав і одночасно уникнути помилок при вирішенні відповідних питань у національному праві [62; 63]. Сучасні держави мають багатий досвід кримінально-правового регулювання порядку проходження військової служби. Вивчення цього досвіду, співставлення різних способів правового вирішення даного питання сприятиме удосконаленню національного кримінального законодавства. З цією метою були вивчені Закон про Армію [64], Керівництво по військовому праву [65], Закон про Резерв Збройних Сил [66] Великобританії, Єдиний кодекс військової юстиції США [67], Кодекс військової юстиції Франції [68], Військово-кримінальний закон ФРН [69], Кримінальні кодекси Російської Федерації [70], КНР [71], Швеції [72], Данії [73], Республіки Болгарія [74], Естонської республіки [75], Азербайджанської Республики [76], Республіки Казахстан [77] та Кримінальний закон Латвійської республіки [78].
Основою законодавчого регулювання кримінальної відповідальності за злочини, пов'язані з ухиленням від військової служби, у Великобританії є норми, передбачені в Законі про Армію [64]. Стаття 38 цього закону передбачає кримінальну відповідальність за самовільну відсутність. Формулюючи поняття цього злочину, законодавець передбачає дві його форми: самовільне ухилення і неправомірне залишення свого корабля. При цьому, в Законі про Армію відсутня вказівка тривалість ухилення від військової служби. Згідно роз'яснень до ст. 38 Закону про Армію [64], що містяться в Керівництві з військового права [65], кримінальній відповідальності за цей злочин підлягають особи, що ухиляються понад одну добу. Покаранням за цей злочин передбачено позбавлення волі, законодавчо не обмежено певним строком. Суд може застосувати також й інше будь-яке менш суворе покарання, що передбачено Законом про Армію [64].
Дезертирством, відповідно до ст. 37 Закону про Армію, є самовільне залишення (чи неповернення) у своє військове формування, на корабель чи до місця служби з наміром назавжди ухилитися від військової служби. Покарання за цей злочин передбачено таке ж, як і за самовільну відсутність. Строк ухилення від військової служби при дезертирстві не встановлений та значення для кваліфікації не має.
Закон про Резерв Збройних Сил [66] передбачає кримінальну відповідальність резервістів та представників Територіальної Армії за самовільне неприбуття для несення постійної служби, тренувань та зборів тощо без поважних причин (ст. 73 та 106 Закону про Резерв Збройних Сил). Ці діяння, в залежності від обставин, кваліфікуються як дезертирство або як самовільна відсутність. Закон про Резерв Збройних Сил передбачає кримінальну відповідальність за різноманітні способи підбурення та пособництва до вчинення самовільної відсутності чи дезертирства (ст. 74, 107 цього закону). Цікавим є положення про кримінальну відповідальність за діяння будь-якої особи, яка імітує дезертира чи самовільно відсутнього резервіста армії або авіації з метою дати останньому можливість ухилитися від проходження служби (ст. 75 Закону про Резерв Збройних Сил).
В США відповідальність за військові злочини передбачена Єдиним кодексом військової юстиції США [67]. Цей нормативний акт встановлює відповідальність за дезертирство (ст. 85 Кодекса), самовільну відлучку (ст. 86 Кодекса) та неявку в строк (ст. 87 Кодекса). Відповідальності за дезертирство підлягає будь-який військовослужбовець, який без відповідного дозволу залишає місце служби, установу чи місце виконання службових обов'язків з наміром взагалі ухилитися від військової служби, уникнути небезпечних обов'язків служби або ухилитися від виконання важливого завдання чи служби. Крім того, відповідальності за дезертирство підлягає військовослужбовець, що без правильно оформленого звільнення з військової служби поступає на іншу службу або будь-який офіцер збройних сил, який, запропонувавши свою відставку і не переконавшись, що вона прийнята, залишає своє місце служби чи припиняє виконувати обов'язки по службі без відповідного на те дозволу з наміром взагалі ухилитися від служби. Покарання за вчинення цього злочину є позбавлення волі на строк до п'яти років.
Самовільною відлучкою та неявкою в строк в США, відповідно до ст.ст. 86, 87 Єдиного кодексу військової юстиції США [67], вважається тимчасове ухилення від військової служби. Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується тим, що суб'єкт має намір лише деякий час перебувати поза межами місця служби і бажає повернутися до виконання службових обов'язків. Мінімальний строк кримінально караної самовільної відлучки чи неявки становить три доби. Крім того, кримінально карана самовільна відлучка диференціюється в залежності від строку ухилення від військової служби: від 3 до 30 діб та понад 30 діб.
У Франції, відповідно до ст. 398 Кодексу військової юстиції [68], будь-яке самовільне залишення військової частини або місця служби, вважається дезертирством. В основу визначення дезертирства покладено формальну ознаку - строк відсутності військовослужбовця в частині. Дезертирами в мирний час вважаються:
1) після шести днів відсутності будь-який військовослужбовець, який без дозволу військового командування відсутній на місці служби;
2) військовослужбовець, який виконував обов'язки поза місцем служби самостійно і після виконання завдання через 15 днів не прибув у частину чи підрозділ, на базу чи в казарму;
3) військовослужбовець, який без дозволу відсутній на момент відправлення на військовому кораблі чи повітряному судні, до якого він приписаний чи на борту якого він повинен перебувати у зв'язку з виконання слу