Глава 2 розділу 2 книги 1 КК Франції встановлює
вичерпний перелік підстав, за наявності яких виключається кримінальна
відповідальність називаючи їх підставами звільнення від кримінальної
відповідальності. До їх числа відносяться: неосудність (ст.122-1 КК Франції),
примус до вчинення кримінального правопорушення (ст.122-2 КК Франції), помилка
в праві (ст.122-3 КК Франції), вчинення дій, дозволених законом чи підзаконним
актом (ч.1 ст.122-4 КК Франції), виконання наказу законного органу влади (ч.2
ст.122-4 КК Франції), правомірна оборона (ст.122-5 КК Франції), відвернення
небезпеки (ст.122-7 КК Франції), недосягнення особою 13-річного віку (ст.122-8
КК Франції).
Нами вже обґрунтовувалось, що вищенаведений перелік включає в себе і вже
розглянуті ознаки суб’єктивної підстави кримінальної відповідальності (ознаки
суб’єкта кримінального правопорушення) і обставини, що виключають злочинність
діяння за українським кримінальним правом.
Відтак, в цьому пукнті будуть розглянуті саме обставини, які виключають
кримінальну відповідальність за кримінальним правом Франції навіть за наявності
трьох інших підстав: нормативної; матеріальної; суб’єктивної. Поняття цих
обставин французькі правники визначають як об’єктивні факти, які пом’якшують
реакцію суспільства в силу їх суспільної корисності і доцільності, в результаті
дії яких, діяння, передбачене кримінальним законом, не вважається
правопорушенням [156, с. 56].
Відсутність обставин, що виключають кримінальну відповідальність французькі
юристи називають негативною підставою кримінальної відповідальності. Їх
встановлення на стадії слідства має наслідком закриття справи, на стадії
судового розгляду – винесення виправдовувального вироку.
Дані обставини стали предметом ґрунтовного дослідження не лише французьких
вчених. Вони досліджувались на дисертаційному рівні і на теренах СНД [128].
Інститут обставин, що виключають злочинність діяння в цілому, та окремих з них,
у вітчизняному праві також знайшов належне опрацювання як в працях радянських,
а саме: М.М.Паше-Озерского [133], І.І.Слуцького [160], К.Х.Халікова [201],
М.І.Якубовича [214] так і сучасних українських правників, таких, як Ю.В. Баулін
[17], С.Дячук [53; 54], С.Пасенюк [132] та ін.
Зважаючи на викладене та на обмежені рамки дисертаційного дослідження, основну
увагу ми сконцентруємо на найбільш істотних моментах нормативного закріплення
обставин, що виключають кримінальну відповідальність в чинному КК Франції.
Ст. 122-2 КК Франції закріплює, що не підлягає кримінальній відповідальності
особа, яка діяла під впливом сили чи примусу, яким вона не могла протистояти.
Отже, кримінальна відповідальність, у випадку вчинення діяння під впливом
примусу, за французьким законодавством виключається за умов наявності примусу
та неможливості особи йому протистояти. Однак в законі відсутня вказівка на те,
яким повинен бути примус: фізичним, психічним чи будь-яким.
Судова практика під примусом, як обставиною, що виключає кримінальну
відповідальність, розуміє і будь-який фізичний примус і природні (стихійні)
сили, дія яких є непереборною. Науковці під фізичним примусом розуміють
фізичний вплив на тіло, а відповідно і розум людини, який подавляє її
волю [156, с. 45].
Визнання примусом природних сил пов’язано з тим, що у французькому
кримінальному праві поняття «примус», «форс-мажорні обставини» і «непереборна
сила» використовуються як тотожні. Це пов’язано, насамперед з тим, що, як ми
вже зазначали, основною ознакою матеріальної підстави кримінальної
відповідальності є діяння, і ні закон, ні наука не визначають, що воно повинно
бути суспільно небезпечним.
Щодо психічного примусу, то судова практика вважає його наявність обставиною,
що виключає кримінальну відповідальність лише у випадку протиправних дій з боку
третьої особи.
Неможливість протистояти примусу, за французьким правом, полягає у повному
придушенні волі індивіда, і позбавленні його таким чином свободи, в результаті
чого виконавець абсолютно позбавлений можливості дотриматись вимог закону [156,
с. 45].
Видається, що при закріплені даної обставини формулювання французького
законодавства про “неможливість протистояти примусу”, є більш вдалим в
порівнянні з закріпленим в аналогічній нормі КК України положенням “не могла
керувати своїми вчинками” (ч.1 ст. 40 КК України) та ”не могла керувати своїми
діями” (ч.2 ст. 40 КК України). А відтак є можливим і доцільним в ч.1 ст. 40 КК
України слова “керувати своїми вчинками” та в ч.2 “керувати своїми діями”
замінити словами “протистояти примусу”. По-перше, це усуне термінологічну
неузгодженість між ч. 1 і ч. 2 ст. 40 КК України. По-друге, внаслідок примусу
особа, як правило зберігає можливість керувати своїми вчинками чи діями. А
вирішення питання про відповідальність особи за діяння, вчинені під впливом
примусу, повинно залежати насамперед від характеру й інтенсивності цього
примусу та можливості особи при цьому, не вчиняти кримінально-протиправних
діянь – протистояти примусу.
Наступною обставиною, що виключає кримінальну відповідальність, закріпленою в
КК Франції 1992 р., що є однією з його новел, є помилка в праві (правова
помилка) (ст. 122-3 КК Франції). Аналогічна обставина в законодавстві України
відсутня.
До прийняття КК Франції судова практика не використовувала даної обставини,
хоча й діяв вищезгадуваний Декрет від 5 листопада 1870 р., який дозволяв
приймати юрисдикційним органам докази про незнання закону, який встановлював
кримінальну відповідальність у випадках вчинення діяння, забороненого новим
законом, протягом перших трьох діб після введення в дію такого закону (ст. 4
Декрету
- Київ+380960830922