РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ ФІСКАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ НА РОЗВИТОК ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ
2.1. Еволюція формування фіскальної політики в Україні
З проголошенням незалежності Україна самостійно визначає стратегію соціально-економічного розвитку, розробляє і формує незалежну фінансову політику в контексті загальнодержавної економічної політики. Однією із складових фінансової політики є фіскальна політика. В умовах трансформаційних перетворень реалізація фіскальної політики не може бути статичним процесом. З урахуванням об'єктивних законів та практичних потреб її реалізація є динамічним процесом, який постійно змінюється і коригується. На те, як реалізується фіскальна політика, суттєвий вплив чинить такий суб'єктивний фактор, як політична сила, що перебуває при владі та відповідна модель розвитку, яку вона сповідує.
Результативність фіскальної політики визначається ступенем виконання нею належних функцій: фіскальної (з точки зору виконання державного бюджету) та регулюючої (з точки зору впливу на якісні і кількісні зміни у соціальній та економічній сфері в цілому).
Найважливішими показниками фіскальної ефективності фіскальної політики є рівень виконання надходжень бюджетних доходів (Додаток Д), виконання бюджетних зобов'язань, управління бюджетним дефіцитом. Критеріями, які відображають ефективне виконання фіскальною політикою регулюючої функції, є динаміка основних макроекономічних показників у співставленні з наміченими структурними пріоритетами: стимулювання сталого економічного зростання, активності суб'єктів підприємницької діяльності, підвищення рівня життя населення тощо.
Спробуємо проаналізувати вплив фіскальної політики України з 1991 по 2005 рр. на розвиток підприємницького сектора. Розглядаючи зміни у ВВП на рис. 2.1, ми можемо виділити чотири етапи, які пройшла макроекономічна політика України під впливом внутрішніх та зовнішніх чинників:
Перший етап (1991 - 1994 рр.) - період стрімкого (прогресивного) нарощування темпів падіння ВВП.
Другий етап (1995 - 1999 рр.) - період поступового зменшення інтенсивності падіння ВВП і накопичення передумов виведення економіки з кризи.
Третій етап (2000 - 2003 рр.) - період відчутного покращення макроекономічної ситуації всередині країни.
Відповідно до стратегії економічного і соціального розвитку України [202, c. 71] з 2004 р. взяв початок четвертий етап - етап формування інноваційної моделі розвитку, здійснення прогресивних перетворень в економіці, поглиблення її європейської інтегрованості та суттєвого удосконалення ринкових інститутів.
Економіка України протягом практично усього перехідного періоду, зокрема з 1991 по 2000 рр., перебуває у стані перманентного спаду в усіх секторах господарства. Таку трансформаційну кризу неможливо порівняти з циклічними спадами в розвинутих ринкових економіках, а тому антикризові заходи, які пропонувалися в той час популярним монетаризмом, не відповідали ситуації в Україні. Більш доречним було б використання антикризових заходів кейнсіанської теорії, які полягають у проведенні активної фіскальної політики, але не в чистому вигляді, а з врахуванням інституційних особливостей, а інструменти монетарної політики використовувати як допоміжні.
Так, на першому етапі (1991 - 1994 рр.) трансформації економіки здійснювався демонтаж державно-адміністративної системи управління через механізми лібералізації.
Основним недоліком цього етапу було "повне апріорне відкидання" [166, с. 74], а не переосмислення ролі держави в регулюванні економічними процесами. Трансформаційна криза, в яку потрапила українська економіка, характеризувалась відсутністю інституту приватної власності, вільної конкуренції, ефективного антимонопольного регулювання, дієвого механізму банкрутства та наявністю практики державного субсидування збиткових підприємств. В умовах цієї кризи було дуже важко віднайти саме ті заходи, які були б адекватними історичним умовам. Адже трансформаційна криза в країнах з перехідною економікою це не те ж саме, що економічний спад в країнах з ринковою економікою, а тому застосування стимулюючих заходів фіскальної політики без існування необхідних "нових" інститутів та за наявності неефективних "старих" інститутів можна вважати як механічне перенесення (калька) зарубіжного досвіду антикризових заходів.
В Україні некоректна економічна стратегія дала такі негативні явища, як гіперінфляція, безробіття, банкрутство підприємств і зростання тіньової економіки, де значна частка належить ухиленню від сплати податків. До 1994 р. мали місце прогресивні темпи падіння ВВП (до 22,9% у 1994 р., на 59,2% за 1991-1994 рр.), інфляція у 1993 р. досягла 10256%. Дефіцит бюджету у 1994 р. складав 8,9% ВВП і покривався значною мірою прямою емісією НБУ.
Одними із причин невдалих реформ були як відсутність практичного досвіду здійснення таких реформ, так і відсутність теоретичного осмислення шляхів переходу від адміністративно-командної економіки до ринкової. "Кадровий голод", який особливо відчувався на старті реформ, привів до численних помилок та прорахунків, уникнути яких було практично неможливо [202, c. 40 - 41].
На думку деяких експертів [220, c. 62], в Україні фундаментальні ринкові реформи та прозору економічну політику замінили різними "самобутніми" заходами, щоб "допомогти" економіці. Економічні реформи проводились повільно та не в повному обсязі, що зробило економіку слабшою та підвищило ціну реформ. За даними МВФ, в країнах, які здійснювали жорстку фіскальну політику на початку перехідного процесу, спостерігалися вищі темпи економічного зростання, ніж в тих, які проводили більш вільну фіскальну політику та не прагнули скорочувати бюджетні видатки [237]. Для країн, що здійснювали перехід від командної до ринкової економіки, на базі ліберально-монетаристських концептуальних схем з