РОЗДІЛ 2 СПІВДРУЖНІСТЬ НАЦІЙ
ТА ЇЇ ПЕРШІ КРОКИ НА МІЖНАРОДНІЙ АРЕНІ ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
2.1. Історичні передумови та процес формування Співдружності націй
Співдружність націй є цілком унікальним історичним та суспільно-політичним організмом. Один із відомих дослідників історії Співдружності Атар Чанд зазначав, що величезні зміни, які відбуваються після Другої світової війни у соціально-політичній лабораторії, якою є Співдружність націй, мають загальносвітовий інтерес33.
Комплексний аналіз становлення та розвитку Співдружності дає можливість простежити певні стадії розвитку міжнародних відносин, тому що в діяльності цього об'єднання віддзеркалювались основні віхи світових подій. Це міждержавне утворення, сформоване не на основі якогось формального договору, перетнуло межу між ХХ та ХХІ століттями переважно завдяки своїй здатності до трансформації та вмінню пристосовуватись до мінливої дійсності.
Об'єднуючи країни із різним ступенем соціально-політичного розвитку, політичними устроями, етнічним та кількісним складом населення, Співдружність є універсальним механізмом для співіснування держав на принципах історичних, економічних, військово-політичних інтересів.
Колишній Генеральний Секретар Співдружності Ш.Рамфал, розмірковуючи про еволюцію цієї організації, зазначав: "У Співдружності закладений величезний потенціал для того, щоб служити форумом з метою ведення широкого діалогу, від якого залежить життєздатність планети та поглиблення взаєморозуміння між народами. Ось чому настільки необхідно зміцнювати Співдружність як важливу частину механізму вирішення глобальних проблем"34.
Після набуття країнами колишньої Британської імперії незалежності та входження до Співдружності націй співіснування в межах цього об'єднання відбувається на засадах рівності та поваги до власного суверенітету. Однак, хоча мова вже не може йти про домінування якоїсь однієї держави над іншими, проте саме історична роль та міжнародні реалії зумовлюють особливе місце Великої Британії, навіть у Співдружності "рівних країн", якою вона стала протягом другої половини ХХ століття.
Так склалося, що Співдружність народжувалась із системи внутрішньо-імперських відносин, і тому, на нашу думку, дослідження Співдружності було б неповним без виявлення та обгрунтування деяких особливостей розвитку Великої Британії як країни, що довгий час була метрополією та, значною мірою, цементувала таке величезне територіальне об'єднання як Британська імперія.
Аналізуючи характер взаємовідносин колишньої метрополії з країнами Співдружності націй можна виділити певні особливості в оцінці цього процесу. Один з таких аспектів характеризується певним домінуванням ролі Великої Британії у справах Співдружності, оскільки свідчить, що саме Британія на зразок Стародавнього Риму надала народам Азії та Африки свою мову, розвинену культуру та матеріальну допомогу. Однак, з іншого боку, колишні британські колонії, а згодом країни-члени Співдружності націй, у процесі зростання національної самосвідомості зосереджували свою увагу на пошуках власної ідентичності, а іноді і звинувачували офіційний Лондон у тому, що він ніби-то використовує імідж Співдружності виключно у власних цілях для підвищення британського авторитету на міжнародній арені чи в контексті вирішення власних політичних завдань.
На думку дисертантки, обидва такі погляди не можуть протиставлятися один одному. Оскільки саме поєднання усіх особливостей, тобто комплексний аналіз процесу взаємовідносин Великої Британії та країн Співдружності, дає змогу об'єктивно оцінити ступінь взаємовигідності стосунків між країнами, які сформували Співдружність націй.
Від періоду завершення Наполеонівських війн і до Першої світової війни Велика Британія, значною мірою, завдяки своїй матеріально-технічній базі, зумовленій успіхами ранньої індустріалізації, займала провідні позиції у системі міжнародних відносин. Вона використала свої домінуючі позиції у Західній Європі, щоб проголосити початок "ери вільної торгівлі" (так звана доктрина "фрі-трейду"), і надалі продовжувала керуватись політикою щодо створення міцної системи, яка б унеможливлювала порушення ії статусу провідної світової держави. Відповідно до цього завдання, у стратегічних планах Великої Британії значну роль було відведено зміцненню величезної колоніальної імперії.
Ще з того часу, коли у 1887 році на першій Колоніальній конференції обговорювались проблеми взаємовідносин між різними частинами Британської імперії, Велика Британія починає виробляти особливий стиль поведінки щодо реалізації належних зв'язків у межах імперії. Врешті-решт Британія визначила свій статус як "перша серед рівних" у Співдружності, яка народжувалась. Поступово було вироблено і унікальний досвід врегулювання суперечливих ситуацій та конфліктів, що згодом отримав назву "британський консенсус"35.
Становлення перших елементів майбутньої Співдружності почалося ще у другій половині ХІХ століття. У цьому контексті слід проаналізувати фактори економічного відставання, зумовлені, значною мірою, наявністю потужного колоніального "тягаря" і, відтак, втрати міжнародних позицій Великої Британії - країни, завдяки політичному маневруванню якої вдалось здійснити перехід від старих імперських відносин до нового типу міждержавних взаємин у межах Співдружності.
У другій половині ХІХ століття Англія увійшла у кінцеву фазу так званої "вікторіанської епохи". Цей період характеризується початком промислового та торгівельного спаду Великої Британії. Країна поступово втрачає лідерство у промисловому виробництві, поступаючись за темпами економічного зростання, перш за все, Німеччині та Сполученим Штатам, які розвивались більш динамічно. До того ж утримання величезної колоніальної імперії вимагало зростання частки державних витрат. Так, якщо наприкінці ХІХ століття Велика Британія витрачала на утримання колоній трохи більше 2 млн фунтів стерлінгів, то на 1938 рік ці витрати збільшились до 6 млн, станом на 1