РОЗДІЛ 2
МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ СТАНДАРТИ В СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ БІОТЕХНОЛОГІЙ
2.1. Міжнародно-правове регулювання аналізу ризику від застосування генетично модифікованих організмів
Ключовим питанням, що потребує грунтовного дослідження, є те, яким чином міжнародно-правові акти регулюють питання аналізу ризику, який ГМО можуть спричинити здоров'ю людей, тварин і навколишньому середовищу. Процес аналізу ризику складається з трьох взаємопов'язаних компонентів: оцінки ризику, управління ризиком та повідомлення про ризик.
Правова регламентація оцінки ризику від ГМО означає регулювання на нормативному рівні процедури наукового аналізу існуючих даних про продукт (організм) з метою визначення ступеню шкоди, яку може спричинити цей продукт (організм) навколишньому середовищу чи здоров'ю людини. Стратегії правового регулювання оцінки ризику ГМО, взятих за основу багатьма МО і національними органами, будуються на концепції "достатньої еквівалентності" (англ. - substantial equivalence) і концепції "схожості" (англ. - familiarity). Суть принципу "достатньої еквівалентності", розробленого ОЕСР, ФАО, ВООЗ, полягає в тому, що ГМ продукт, який визнається достатньо еквівалентним до вже існуючих продуктів, не повинен бути предметом додаткових вимог регулювання і вважається настільки безпечним, наскільки такими є організми, вироблені традиційними методами. Це означає, що будь-які подальші тестування й випробовування, а також маркування ГМО не потрібні. Даний підхід має свої переваги і недоліки. З одного боку, він дає змогу уникнути непотрібних і коштовних тестувань, але з другого, застосування концепції достатньої еквівалентності залежить багато в чому від суб'єктивних оцінок іноді далеко не кваліфікованих посадових осіб і часто використовується не як науковий засіб оцінки безпеки, а як засіб заохочення і сприяння торгівлі ГМО [6, c.47]. Тим не менше, ОЕСР визначила даний принцип в якості найбільш практичного міжнародного стандарту, і запровадила програму гармонізації з ним законодавств держав-членів в сфері контролю над біотехнологічними методами [4]. Термін "достатня еквівалентність" був запозичений з визначення, наданого Адміністрацією США з контролю над продуктами харчування і медикаментами. Вперше на практиці концепцію було реалізовано у зв'язку з оцінкою безпеки ГМ томатів (Flavr Savr tomato) перед їх допуском на ринок США в 1994 р.
В результаті застосування даної концепції можливі три варіанти: 1) ГМО визнається достатньо еквівалентним до традиційного аналогу; 2) ГМО визнається достатньо еквівалентним до традиційного аналогу, за винятком певних виявлених розбіжностей; 3) неможливо встановити достатню еквівалентність або через те, що не можна чітко визначити розбіжності, або через відсутність відповідного аналогу, з яким проводиться порівняння. В першому випадку процедура оцінки ризику не застосовується взагалі, в другому - лише щодо виявлених розбіжностей, а в третьому - щодо всього ГМО чи його компоненту [85, c.11-12]. Щодо принципу "схожості", то він вважається синонімом принципу достатньої еквівалентності, хоча деякі науковці стверджують, що перший застосовується головним чином до сфери біобезпеки, а другий - до сфери харчової безпеки ГМО [7, c.33; 86, c.559].
Дослідники застерігають, що принцип достатньої еквівалентності не може виступати в якості заміни чи альтернативи процесу оцінки ризику, заснованому на наукових параметрах. Швидше він є допоміжним аналітичним інструментом, ніж головним кількісним критерієм [6; 7; 87]. Намагання підмінити наукову оцінку ризику концепцією достатньої еквівалентності часто підлягали критиці. Так, Королівське товариство Канади (Академія наук Канади) визнало "застосування достатньої еквівалентності в якості ... засобу для виключення ГМ сільськогосподарських продуктів з-під суворого наукового оцінювання науково невиправданим і несумісним із застережливим регулюванням технології" [88, c.IX]. На противагу даній концепції висувається концепція "науково обгрунтованого" оцінювання ризику, що базується на оцінці вірогідностей специфічних екологічних сценаріїв. Недоліком концепції достатньої еквівалентності (схожості) дослідники визначають її нездатність оцінити непередбачувані екологічні ризики при впровадженні ГМО у навколишнє середовище та ідентифікувати раптові зміни в продукті, а також те, що вона заснована переважно на знаннях в сфері сільського господарства, а не на знаннях в сфері екології. Ризик в контексті екологічної та харчової безпеки, на думку прихильників цієї концепції, включає два елементи: 1) негативний ефект, який вказує на шкоду, що може настати; 2) вірогідність або шанс того, що така шкода настане. Тому процес оцінки ризику поділяється на дві частини: вирахування можливості настання певної події та обчислення обсягу її негативного впливу [87]. Як вважає дана група дослідників, саме концепція "науково обгрунтованого" оцінювання ризику повинна лягти в основу всіх міжнародних та національних правових актів з метою попередження потенційної шкоди з боку ГМО.
Питанню регулювання оцінки ризику ГМО в сфері біобезпеки присвячено декілька міжнародно-правових актів. Так, Конвенція про біологічне різноманіття 1992 р. (набула чинності 29.12.1993, підписали 168 держав) торкається питання біобезпеки в ст.14(1)(а), яка покладає на держави обов'язок проводити екологічну експертизу нових проектів, що здатні здійснити значний несприятливий вплив на збереження і стале використання біологічного різноманіття [43]. Дана стаття має пряме відношення до регламентації поводження з ГМО. На основі ст.19(3) Конвенції був розроблений Картахенський протокол з біобезпеки 2000 р. (набув чинності 11.09.2003 р., підписали 130 держав). Норми Протоколу застосовуються в обов'язковому порядку при транскордонному переміщенні ГМО між Сторонами, а у випадку, коли задіяні Сторона і не Сторона, переміщення здійснюється у відповідності з метою Протоколу. Метою Картахенського протоколу є сприяння належному поводженню з ГМО, а основним обов'язком де
- Київ+380960830922