Розділ 2
Структура системи трудового законодавства України.
2.1 Законодавчі нормативно-правові акти про працю
Нормативно-правові акти, які складають систему трудового законодавства України,
поділяються на законні та підзаконні [104, с.53-54]. Найважливішу роль в
процесі регулювання трудових та тісно пов’язаних з ними відносин відіграють
закони. “Закони – основний вид актів, що видається вищими органами влади.
Закони відрізняються від інших актів державної влади тим, що вони завжди мають
нормативний характер, у той же час підзаконні акти можуть бути як нормативними
так і ненормативними” [105, с.98]. За своїм значенням усі закони появляються на
конституційні, кодифікаційні і поточні [106, с.75]. В теорії права поняттю
“закон” було присвячено багато наукових досліджень. В.К.Бабаєв зауважує, що
слово “закон” в спеціальній та популярній літературі часто означає
загальнообов’язкове правило, забезпечене примусовою силою держави. В такому
розумінні закон ототожнюється, по суті, з правом. В суворому юридичному смислі
закон – це правовий акт, володіючий специфічними, притаманними лише йому
ознаками. По-перше, закон – акт вищого представницького органу. Закони, які
приймаються представниками всього населення, в найбільшій мірі виражають
інтереси суспільства (повинні виражати), є актами первинного характеру,
формулюють і закріплюють відправні основи для всієї системи законодавства.
По-друге, закони регулюють найважливіші суспільні відносини. “За допомогою
законів і перш за все основного з них – Конституції – закріплюються основи
конституційного ладу, основні права і свободи громадян, державний устрій,
структура, функції державної влади та управління. Законами визначаються форми і
види власності, основи податкової політики, підприємницької діяльності,
приватизації, освіти та інші важливі напрямки життєдіяльності суспільства і
держави. По мірі стабілізації й розвитку суспільства роль закону в нашому житті
буде поступово зростати” [53, с.329]. Закони, зазначає В.В.Лазарєв, приймаються
в особливому порядку і мають найвищу юридичну силу. В них виражається суверенна
воля народу з приводу суспільного і державного ладу, принципів організації та
діяльності державного апарату, прав і обов’язків громадян, основних питань
економічного і політичного розвитку. Господарський і культурний розвиток
суспільства, боротьба з найнебезпечнішими антисуспільними проявами
спрямовуються в потрібне суспільству русло за допомогою законів. “Роль законів
особливо зростає в період перетворення суспільного життя, в умовах розвитку
демократії, підвищення політичної активності мас” [107, с.125]. В іншій своїй
праці вчений зазначає, що закон – це такий, що приймається в особливому порядку
і володіючий вищою юридичною силою нормативно-правовий акт, що виражає державну
волю по ключовим питанням суспільного життя [108, с.145]. А.Ф.Черданцев
доводить, що закон – це нормативний акт, який містить норми права; він
приймається шляхом всенародного голосування (референдуму) або вищим
законодавчим органом; володіє вищою юридичною силою. Вища юридична сила закону
означає, що інші органи не можуть змінювати закони, що усі інші нормативні акти
мають видаватись відповідно до законів, не порушувати їх [97, с.220].
Аналізуючи концепції закону в інших країнах світу, . В.С.Нерсесянц вказує, що в
країнах англосаксонського права поняття закон має широкий та вузький вимір. В
першому випадку під ним розуміють будь-яку писану чи неписану норму, яка
підлягає захисту в судовому порядку, у другому – власне акт парламенту.
Терміном “законодавство” тут охоплюються нормативні акти загальнодержавних
органів (уряду, міністерств), прийняті на основі делегування парламентом
делегування їм повноважень того чи іншого питання (делеговане законодавство), а
також підзаконні акти деяких державних органів [94, с.273]. В.Є.Чирків вказує,
що в країнах романо-германського типу розрізняють поняття “закон в
матеріальному смислі”, тобто будь-яку норму, яка виходить від держави,
незалежно від форм її викладення, і “закон у формальному сенсі”. В останньому
випадку йдеться про прийнятий в особливому порядку акт вищого представницького
органу, що має вищу юридичну силу [109, с.9]. Р.Ролкер пише, що у
Великобританії закон (статут) може бути прийнятий парламентом з будь-якого
питання. Навпаки, французький парламент не може втручатись при законотворчості
в сферу урядової влади. В Росії закон регулює найважливіші питання суспільного
та державного життя [110, с.115-119].
Виходить, основними ознаками, рисами, властивостями закону є те, що це: а)
нормативно-правовий акт; б) нормативно-правовий акт, який має вищу юридичну
силу; в) нормативно-правовий акт, що приймається вищим представницьким органом
держави або шляхом всенародного голосування; г) нормативно-правовий акт, який
містить норми права і нормативні приписи; д) нормативно-правовий акт, що
вирішує найважливіші питання суспільно-державного життя; є) нормативно-правовий
акт, котрий приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури.
Узагальнення цих ознак дозволяє визначити поняття закону. Закон – це прийнятий
з дотриманням особливої законодавчої процедури, нормативно-правовий акт, який
володіє вищою юридичною силою, містить норми права і нормативні приписи,
покликані вирішувати найважливіші питання життєдіяльності державно
організованого суспільства.
Загальнотеоретичний підхід до розуміння закону дозволяє визначити поняття
останнього як невід’ємної складової системи трудового законодавства України. Це
прийнятий з дотриманням особливої законодавчої процедури, нормативно-правовий
акт
- Київ+380960830922