Розділ 2
ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ЕКОНОМІЧНОГО РЕФОРМУВАННЯ ПОЛЬСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
2.1. Реформування економіки та соціальних відносин за часів ПНР
Усвідомлення масштабів і суті докорінних перемін у сфері економічних відносин в Польщі, як і в інших країнах Центрально-Східної Європи посткомуністичного періоду можливе лише у співставленні з їх попереднім соціально-економічним розвитком, зокрема, у той же соціалістичний період. В даному розділі зроблено спробу виділити і проаналізувати найбільш важливі події, пов`язані із реформуванням польського суспільства, починаючи від ідейної декларації ПОРП (грудень 1948 р.), яка проголошувала завдання побудови "фундаменту соціалізму", і завершуючи "Круглим столом" (лютий 1989 р.), який зробив рішучий поворот у бік ринкової економіки, започаткувавши низку системних реформ.
Як відомо, наприкінці 40-х рр. Європа і світ виявилися поділеними на два протилежні табори, які керувались такими ж протилежними ідеологіями щодо політичної і соціально-економічної розбудови своїх суспільств. СРСР і країни "соціалістичного табору", до складу якого потрапила і Польща, намагалися вирішувати господарські проблеми при збереженні "командної" ролі держави при компартійному керівництві, не допускаючи розвитку ринкових відносин і будь-якої приватної ініціативи.
Першочерговим завданням Польщі було відновлення зруйнованої війною економіки, налагодження матеріального забезпечення населення, вирішення назрілих соціальних проблем. Перші повоєнні роки (1945-1946) будівництва "нової народної Польщі" на засадах Маніфесту Польського комітету національного визволення (ПКНВ) "До польського народу", в історичній літературі визначаються як період "народної демократії" [234,с.39;6,арк.285].
Демократична партія (СД), Польська соціалістична партія (ППС) та Польська робітнича партія (ППР), незважаючи на політичні розбіжності, були єдиними в орієнтації на модель "здоганяючого розвитку", прагненні забезпечити ривок своєї країни в індустріальному розвитку. Проводились крупномасштабні реформи з націоналізації промисловості і банківської системи, вводився державний контроль над виробництвом і системами планування, створювались нові господарські механізми, які дозволяли СРСР втручатися у вирішення польських економічних і політичних проблем. [60,с.200].
Формування таких структур розпочалося ще в січні 1944 р., коли ЦК ВКП(б) ухвалив пропозицію Г.Димитрова і затвердив проект Положення і персональний склад Центрального бюро комуністів Польщі [60,с.24-25]. У вересні 1945 р. було створено Центральне управління планування (ЦУП) при Економічному комітеті Ради міністрів (КЕРМ), яке займалося розробкою плану відбудови економіки при збереженні так званої змішаної її форми, що включала державну, кооперативну і приватну власність.
Однак виникли розбіжності між ЦУПом, яким керував соціаліст Ч.Бобровський і міністром промисловості і головою КЕРМ комуністом Г.Мінцем, який прагнув наслідувати радянські зразки державного планування з великим обсягом інвестицій у виробництво засобів виробництва. Цю ідею і було закладено у трирічний план відбудови (1947-1949 рр.), затверджений Крайовою Радою Народовою (КНР) у вересні 1946 р. Він передбачав відновлення зруйнованої економіки, інтеграцію "повернутих земель", вирішення невідкладних соціальних проблем і, зокрема, підвищення життєвого рівня населення [192,с.79;7,арк.300].
Перетворенням в життя рішень партії з питань освоєння повернутих земель уздовж Одри і Ніси Лужицької зайнялось спеціально створене міністерство повернутих земель, яке очолив В.Гомулка. Незважаючи на колосальні труднощі, викликані багатьма причинами, в тому числі тиском зі сторони прихильників збереження на цих землях капіталістичної аграрної структури, міністерство сконцентрувало в своїх руках політику заселення цих земель і здійснювало її у відповідності з положеннями, розробленими Польською Робітничою Партією (ППР) і підтриману усіма її прибічниками [192,с.177].
До речі на початковому етапі освоєння повернутих земель суттєву роль в цьому процесі відігравали військові поселення під які відводилось 14 прикордонних повітів. Унаслідок аграрних перетворень у 1944-1949 рр. в структурі сільського господарства і сільського населення відбулися кардинальні зміни. До кінця 1949 р. селяни одержали 6070100 га в тому числі на возз'єднаних землях - 3685700 га [192,с.207-208;8,арк.400].
Виконання плану передбачало також подальше одержавлення засобів виробництва, ініційоване ППР. Під її тиском уряд ще в січні 1946 р. прийняв Закон про перехід у власність держави головних галузей народного господарства. У статті 1 цього закону записано: "З метою планової відбудови народного господарства, збереження господарської суверенності держави й підвищення загального добробуту держава бере у свою власність за порядком, викладеним у цьому законі, підприємства, що у ньому вказані"[55,с.138]. У статті 3 подано перелік підприємств різних галузей, які переходили у власність держави: А. Гірничі і промислові підприємства (далі йде перелік 17 галузей цієї групи); Б. Промислові підприємства, не вказані у розділі А, якщо вони можуть зайняти при роботі в одну зміну понад 50 чоловік; В. Підприємства шляхів сполучення (залізниць нормального типу, вузькоколійних, електричних залізниць, повітряного сполучення); Г. Підприємства зв`язку (телефон, телеграф, радіо). Було створено комісію для вирішення усіх питань, пов`язаних із реалізацією цього закону [55,с.139;16].
Таким чином, державною власністю охоплювалось більшість промислових підприємств. В результаті націоналізації в руки держави перейшло близько 11,5 тис. підприємств, де було зайнято 75% усіх робітників. На думку комуністичних державотворців, склалися сприятливі можливості переходу до форсованих методів індустріалізації за прикладом СРСР [185,с.18]. Наступним етапом у цьому напрямку стало запровадження державного контролю над торгівлею і торговими операціями. Усунення приватних власників із цієї важливої сфери народного господарст
- Київ+380960830922