РОЗДІЛ 2
НОВИЙ ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИЙ АНАЛІЗ І ОСМИСЛЕННЯ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ: ЧИ МОЖЛИВИЙ ТЕОРЕТИЧНИЙ ПРОРИВ?
2.1. Теорія соціальних інститутів та виникнення нової інституціональної теорії
На розвиток процесів глобалізації та на формування й розповсюдження інших макросоціальних процесів (наприклад, модернізація, вестернізація та ін.) впливають соціальні інститути, що склалися в результаті історичної еволюції людської спільноти. На думку вчених, "...глобалізація (модернізація) з одного боку це - тип розвитку, що складається у переході від традиційного суспільства до сучасного, а з другого - тип соціальної дії, що направлено на створення нових соціальних інститутів, відносин, норм, що в кінці кінців повинне привести до кардинальної зміни ідентичності" [183, с. 138].
Так, відома російська дослідниця Федотова В.Г. зауважує: "...в ході глобалізації (модернізації) відбувається перехід до сучасного суспільства (modern society). Воно включає в себе, насамперед на відміну від традиційного новий набір соціальних інститутів, продукує появу нової форми суб'єктивності..." [183, с. 135].
Категорії "інститут", "інституціоналізація", "інституціональні зміни", як більшість ключових соціально-філософських категорій, не мають строгого та однозначного сенсу в сучасній соціальній теорії. Коло явищ та процесів, якими соціологи відзначають поняттям "соціальний інститут", достатньо широке. Як зауважував свого часу Моріс Корнфорт, "...у Великій Британії англійська мова, капіталістична система, крокетний клуб, змагання у водній греблі, лондонський універмаг, британська залізниця, рада з контролю за цінами та доходами, парламент, міністерство торгівлі, тред-юніони, політичні партії і таємна поліція - все це соціальні інститути" [93, с. 24]. Виходячи з існування такого інституціонального різноманіття, у кожному конкретному розумінні багато залежить від теоретичної орієнтації дослідника та конкретних завдань, що пов'язані з вирішенням дослідницької проблеми.
Суспільство як система знаходиться у постійній динамічній рівновазі, тобто, з одного боку воно підтримується автономними системами, на підґрунті яких воно функціонує, а з іншого перебуває у процесі трансформації згідно з історичними, політичними та технологічними обставинами [115].
Необхідність трансформації суспільства усвідомлюється/відбувається як правило, тоді, коли ключові інститути втрачають здатність здійснювати ціле покладання, адаптацію та інтеграцію людської діяльності й організацію соціального порядку. Саме ця інституціональна дисфункція та зумовлена нею дезінтеграція суспільства є головними чинниками, які спонукають до трансформації та визначають її зміст - реформування соціальних інститутів, що налагоджують і регулюють ключові соціальні, економічні та політичні відносини суспільства.
Макросоціальні процеси та зміни (інструментарій трансформації), що відбуваються під їх впливом, призводять до реконструкції соціальної реальності. Одним із основних компонентів такої реальності є соціальна структура, що відповідно до класичних канонів соціальної теорії є "не лише система соціальних груп, спільнот, але й інституціональні організаційні форми, що забезпечують їх розвиток та переміщення, надають сталість та визначеність соціальним зв'язкам" [79, с.29].
Американський дослідник Д. Ньюман подає у концентрованому вигляді розуміння соціального інституту таким чином: "Коли формуються стабільні комплекси статусів, ролей, груп та організацій, вони забезпечують підґрунтя для задоволення фундаментальних соціетальних потреб. Ці усталені взірці соціального життя мають назву - соціальні інститути" [211, с.33].
Соціологи за старою звичкою представляють інститути у вигляді будівельних блоків, що організовують суспільство. Вони являються взірцевими способами рішення проблем та задоволення вимог конкретного суспільства. Хоча можливий конфлікт між тим, чого суспільство потребує та тим як краще задовольнити існуючі потреби, всі суспільства повинні мати визначений спосіб організації різноманітних аспектів повсякденного життя. До ключових соціальних інститутів у сучасному суспільстві відносять родину, освіту, політику, економіку та релігію. Деякі соціологи намагаються додати до цього списку охорону здоров'я та збройні сили [211].
Інший відомий дослідник Н. Смелзер, представник американської соціології, що сформувалася під впливом Чиказької школи біхевіористів вивчаючи формальні моделі поведінки, що обумовлені ролями, дійшов до розгляду поняття соціального інституту. Інститут, на його думку, є "сукупність ролей та статусів, що існує для задоволення конкретної соціальної потреби" [163, с .79].
Найважливішою рисою соціального інституту є його відповідність "соціальній потребі". Завдяки інстинкту загальнолюдської солідарності та соціальної інтеграції, що був описаний у попередньому розділі, люди не можуть існувати без колективних об'єднань - спільностей та суспільств, що зберігаються впродовж великого терміну часу. Ця тенденція обумовлено звісно не лише біологічною залежністю людей один від одного, перевагами співробітництва та розподілу праці, задля виживання, але й виключною можливістю людей вступати у взаємодію один від одного на основі символічної комунікації. Але не зважаючи на переваги колективного існування у порівнянні з індивідуальним, суспільства зберігаються не автоматично. Частина енергії суспільства повинна бути направлена на самозбереження та саму відбудову. У зв'язку з цим дослідники ввели поняття "соціальних потреб" або "соціальних функцій". Практично всі теоретики суспільних наук ставили собі за мету визначити, що необхідно для підтримки життєдіяльності суспільства. К. Маркс вважав, що основою суспільства є потреба у матеріальному забезпеченні виживання, котру можливо задовольнити лише в результаті спільної/колективної діяльності людей; без цього суспільство не може існувати. Іншими словами, тип суспільства визначається способом організації діяльності людей у цілях їх матеріального чи фізіоло