РОЗДІЛ 2
ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ КОНТЕКСТ СТВОРЕННЯ "БДЖОЛИ", ЇЇ ПОБУТУВАННЯ У ВІЗАНТІЙСЬКІЙ І ДАВНЬОРУСЬКІЙ КУЛЬТУРАХ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПАМ'ЯТКИ ТА ДЖЕРЕЛА ЇЇ РЕЛІГІЙНО-ФІЛОСОФСЬКИХ ІДЕЙ
2.1. "Бджола" в духовній атмосфері Візантії
Літературна й релігійно-філософська пам'ятка, відома в давній українській словесності під назвою "Бджола", має складне й цікаве минуле. Жанр цього тексту - збірка висловлювань. Поняття "висловлювання" (гр. гнюмз, лат. sententia) - це вислів морально-повчального змісту, коротке напучення; думка, що містить у собі який-небудь моральний чи життєвий принцип, висловлений у більш чи менш конкретній, але завжди короткій формі. Власне вислів значною мірою є підсумком певного узагальнення чи низки спостережень над виявами духовного життя людини. Необхідність вислову виникає з природної людської потреби в синтетичній, узагальнюючій, простій та легкозасвоюваній формі дати уявлення про те чи інше суспільне або моральне явище. Таким чином, вислів є первісним началом моральної свідомості та релігійної філософії.
Лаконічність та афористичність надавала вислову привабливий вигляд, забезпечувала його високі комунікативні якості, простота створювала привабливість для пересічної людини. Саме тому прадавні філософські школи часто-густо оприлюднювали свої ідеї не через складні метафізичні побудови, а за допомогою дидактичних висловлювань. Цей фактор був головним у надзвичайній популярності висловів серед самих широких верств населення.
Існує відмінність між висловом і прислів'ям, котра полягає в тому, що перший є витвором ученого, мудреця, книжника, а друге - має народне походження. Тому до висловів тяжіли переважно люди освічені, а прислів'я знаходило себе серед неписьменної маси.
Вислови, як особливий вид літературної творчості, зароджувались у давньогрецькій та давньолатинській літературі. Переважно вони оприлюднювались у формі вибірок із творів поетів і прозаїків із педагогічною метою: для шкільного навчання, вивчення грамоти. Філософські школи чи окремі філософи використовували їх для популяризації власних ідей. У Греції такі збірки користувались любов'ю, вони, до певної міри, заміняли собою оригінали письменників.
Користування висловами семи мудреців розпочинається з Меандрія Мілетського (бл. ІV ст. до н. е.) і безперервно проходить крізь римську добу у візантійську літературу аж до ХІ ст. Засновник школи Стоїків Хрісіпп (бл. 280 - 207 р. до н.е.) вводить гномології у стоїчну філософію та складає збірки висловів філософів. Так було розпочато заснування флорилегіїв. Від цього часу укладаються збірки двох напрямів: шкільні - вибірки з творів певного письменника для загального ознайомлення з його творчістю та філософські - вибірки з творів філософів. Ці два струмені іноді змішувались. Поступово вплив філософії на школу зростав. В умовах захоплення філософією практично всіх верств населення грецьких полісів, шкільні викладачі застосовують філософські дидактичні прийоми, а також, як прибічники певної філософської школи, пропагують своїх кумирів. На кінець ІV ст. шкільне виховання, яке раніше зосереджувалося на вивченні переважно поетів і моральних сентенцій, стає практично філософським [54, 13-15].
У грецькій і римській культурах дохристиянської доби збірки висловів відіграють також роль енциклопедичних словників, довідкових книг із різноманітних галузей знань. Вони були своєрідними конспектами теорій певних письменників чи учених філософських напрямків. Украй необхідними були гномології ораторам, юристам, проповідникам, викладачам вищих навчальних закладів. Першопочаткове хаотичне розташування висловів у збірках поступово трансформувалось у продумане й логічне розташування: за темами, за окремими вченнями, за абеткою, за кількома початковими літерами вислову тощо [181, 15-16].
Християнство виникло в таку добу розумового життя античних народів, коли римська література досягла свого розквіту. І грецька, й римська література та філософія в цей час послідовно відтворювала усталені форми та ідеї. Християнство зіткнулося з консервативними теоріями та традиційним стилем життя.
Добре відомо, що християнство було продуктом елліністичної культури. У перший період свого існування ця нова система світобачення була паралельною з головними течіями пізньої античності. Християнство асимілювало й творчо переосмислило античну спадщину. Християнські мислителі полемізували з певними ідеями, здійснювали надзвичайно вдалу рецепцію загальнолюдських цінностей, виявляли потужний вплив на сучасний їм інтелектуальний клімат. "Виникнувши не на еллінській, а на східній основі (давньоєврейській релігії), - відзначає В.В. Бичков, - воно змогло відмовитись від багатьох принципів античного мислення й античної культури, відмовляючись таким чином, від основних духовних глухих кутів цієї культури" [121, 20]. Прихильники нової віри, виховані на традиціях античного світу, попри наявність власної, цілком оригінальної на той час ідеології, використовували вже готові форми, в яких зручно було відливати нові ідеї. Фактично, інших форм у той час не було.
Саме такий процес мав місце в еволюції висловів. Дві течії, стара язичницька й нова християнська, в історичній перспективі перетворилися на одну магістральну - християнську.
Потрібно підкреслити, що в соціальному плані первісні християни, як правило, були представникам нижчих прошарків населення. Вони закінчували школи нижчого рівня, в той час як викладачі та студенти середньої й вищої школи були язичниками. Маємо зазначити також, що у сфері моральної філософії, яка є головним змістом збірок висловів, як антична, так і християнська мораль мали спільні підвалини. Тому окремі християнські письменники цілком законно користувались язичницькою літературою. Вони модифікували не зовсім звичні для християнина думки та ідеї і навіть замість еллінського слова "боги" могли підставити християнське "Бог" [54, 41]. Сам характер змісту язичницьких збірок афористичної літератури, його простота та доступніст