РОЗДІЛ 2
СТАНОВЛЕННЯ І ЗАГАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ
АРХІТЕКТУРНО-ПРОСТОРОВОГО РОЗВИТКУ ТРУСКАВЦЯ У ХІХ - ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТ.
2.1. Історичні передумови архітектурно-прострового розвитку Трускавця. Територія сучасного міста Трускавця, вірогідно, була заселена ще в часи Київської Русі. Про це свідчать археологічні знахідки, що відносяться до цих періодів, та топографічні назви місцевостей - Бабина гора, Городище, Воротище, Дубина, Кам'яний горб, - які збереглися до наших днів [48, с. 5, 68, с. 11, 55]. На територіях цих місцевостей розкинувся сьогоднішній Трускавець.
До найдавніших археологічних пам'яток належить поганське святилище, обведене валом і ровом, що знаходилося на горі "Баба" ("Бабина гора") в урочищі "Липки", ще досі збереглися рештки поганського капища, на якому в давнину стояло язичеське божище1. Назва мікротопоніму "Бабина гора"2 зафіксована на кадастровій карті 1853 р. [43, 67, с. 11, 12]. Рештки валу і рову та пагорб цієї пам'ятки дохристиянських часів тепер знаходяться на околиці міста, на стику вулиць П. Сагайдачного і Бориславської.
Існувало також укріплення на горі Городище (кінець вул. Суховолі),3 зруйноване на початку ХІХ ст. в ранній період розвитку курорту (1827-1895рр.) [65, c. 13, 55, 235, c. 5, 240, с. 6]. На підставі досліджень залишок земляних укріплень, які існували ще в 1940-1950-х рр. встановлено, що це було городище з потужнім валом і сухим ровом, збудоване не пізніше Галицько-Волинської княжої доби [64, с. 13-14].
До оборонних споруд періоду пізнього середньовіччя відносяться також три фортеці - два замки і оборонний монастир [65, c. 14]4. Перша з них називалася спочатку двір" або "фільварок", а згодом - "Дубина". Ця фортеця знаходилася на території між джерелом "Марія" (у парку) і вул. Суховолі, з трьох сторін оточена ровами, а з четвертої (від вул. Суховолі) - валом і ровом. На кадастрових картах 1853 р. [43] і 1856р. [44] це місце позначене "Коточий замок".5 Рештки фортифікаційних споруд цього замку знищені ще на початку ХІХ ст. при закладенні парку. Друга фортеця знаходилася в районі угіддя "Кам'яний горб", у лісі, на межі Трускавця з Тустановичами. Оборонний пізньосередньовічний дерев'яний монастир, про який згадується також в архівних документах [58, арк. 7], знаходився на початку теперішньої вул. І. Франка. Рів і вал монастиря розрівняли під час будівництва селянських хат та вілл-пансіонатів, зокрема, вілли "Ванда".
Трускавець, як і більшість сіл Самбірської економії6 в давнину належав до Галицько-Волинського князівства. Після захоплення частини князівства (Галичини) Польщею, трускавецькі князівські маєтки потрапили до рук польських королів і стали називатися "королівщиною". Протягом ХV ст. і на початку ХVІ ст. Трускавець, як і інші села "королівщини" віддавали в оренду українським шляхтичам (дідичам). Найдавніші письмові згадки про Трускавець походять саме з цього часу [76, арк. 7, 239, с. 14]. В 1469-1470 рр. село орендували шляхтичі Іван та Станіслав Коритки [28, арк. 342]. У 1471 р. І. Коритко продав за 550 гривень право пожиттєвої оренди Трускавця братам: Гнатові з Тустановичів та Андрієві з Любеничів [28, арк. 374].
Близько 1518 р. Трускавець увійшов до складу Дрогобицького королівського староства [40, с. 839]. В привілеях наданих місту Дрогобичу протягом ХVI - першої половини ХVII ст. зафіксовані пізніші згадки про Трускавець. За даними опису королівських маєтків Галичини, у 1564 р. лише 4 родини в Трускавці мали по півлана землі7, решта були безземельними. В описі Самбірської економії 1692 р.,
відомому під назвою "Акти ревізії Перемиської землі" [36, с. 37], наводяться такі дані про земельні наділи Трускавця: "з 58 дворів - 29 мали по одному прутові
землі (прут - близько 2 га), 5 - по півпрута, а решта були безземельними".
Селяни займалися сільським господарством і виварювали сіль. Наявність солеварень і солеварного промислу - важливий внутрішній економічний фактор, який сприяв розвитку поселення. Трускавецька солеварня містилася у лісі, по дорозі на Дрогобич (тепер кінець вул. Дрогобицької), який ще досі має назву "Баньки" ( від слова "баня" - солеварня) [62, арк. 22]. Останній соляний колодязь, що знаходився в самому центрі Трускавця, був закритий на початку ХХ ст. [40, с. 840]. Навколо Трускавця є досі численні джерела, так звані прикарпатські солянки, воду з яких під час Другої світової війни місцеві мешканці використовували для приготування їжі.
В період пізнього середньовіччя кращі земельні ділянки поступово переходять до рук польських феодалів, які захоплюють їх під свої фільварки, а місцеві селяни через безземелля починають активніше займатися солеварним промислом. В 1570 р. у трускавецьких селян було 20 черенів, що містилися у дерев'яних будівлях, так званих вежах [31, с. 107]. За сіллю приїжджали чумаки з Придністров'я. Місцеві селяни возили її на ярмарки до Волині, Поділля, Київщини і до Білорусії [36, с. 37].
В останній люстрації королівщини в Галичині, яка датувалася 1765 р. [58, арк. 7], є опис: "село Трускавець без фільварку" (Трускавець тоді вже належав до Дрогобицького староства). В люстрації сказано також, що селяни відробляють панщину в Трускавецькій жупі (солеварні) і даремщину та інші данини - в Дрогобицькому фільварку.
У 1772 р., після першого поділу Польщі, Галичина увійшла до складу Австрійської імперії. Трускавець, колишній королівський маєток, став камеральним, тобто державним. Незважаючи на те, що земельні володіння села офіційно належали до цісарської казни, проте вони, як і раніше, підпорядковувалися камеральним управителям - польській шляхті і урядовцям. Сільські війти (у 1787 р. - Іван Пристай, а в 1820 р. - Дмитро Данилишин) виконували всі розпорядження
управителів.
О. Пристай у своїх чотиритомних спогадах "З Трускавця у світ хмародерів"
подає що, у 1772 р. Трускавець налічував 990 українців, у 1845 р. - 949, а в 1857 р. -
825 [86, c. 8]. Повільний приріст починається в 1870-1880