РОЗДІЛ 2
ВЕЛИКОБРИТАНІЯ, РОСІЯ ТА ПОЧАТОК
АНГЛО-БУРСЬКОЇ ВІЙНИ
2.1. Англійська експансія на Півдні Африки і виникнення англо-бурської війни
Як будь-яка військова подія, англо-бурська війна має свою попередню історію, ознайомлення з якою допоможе зрозуміти: чому ситуація склалася так, а не інакше. З огляду на мету нашого дослідження важливо дослідити, як розвивалася південноафриканська криза, оскільки без цього неможливо правильно зрозуміти динаміку формування зовнішньополітичної лінії Росії - держави, яка, здавалося б, не мала в тій частині світу ані політичних, ані економічних, ані стратегічних інтересів. Важливо також з'ясувати як і чому відбувалося розходження поглядів європейських держав на цю війну. Тому доцільним видається розпочати саме з історико-економічного огляду розвитку Південної Африки та колоніальної політики Великобританії наприкінці ХІХ століття.
Слід відзначити, що війна імперіалістичної Англії проти двох південноафриканських республік була логічним продовженням тієї політики грабежу, насилля та територіальних захоплень, яку Великобританія здійснювала у Південній Африці протягом багатьох десятиліть. Доречно нагадати, що таку політику Британія проводила не лише у Південній Африці - на всій земній кулі не було такої точки, де б Англія не мала б своїх колоніальних володінь. Так, наприклад, в Азії їй належали Індія, Індокитай, Малакка, острови Цейлон, Нікодарські, Андаманські, Лакедівські, Сінгапур, Принца Валлійського, Борнео, Лабуан - понад 76 кв. миль з народонаселенням 196 мільйонів чоловік. У Африці: Золотий берег, Сенегамбія, Капська земля і багато островів, в тому числі й острів Св. Олени. В Америці: Канада з п'ятимільйонним населенням, земля Гудзонової затоки, Нова Шотландія, Британська Колумбія та багато інших. І, нарешті, п'ята частина світу, Австралія, майже повністю належала англійцям; весь материк площею 138 000 кв. миль, а також колонії на островах Ван-Дименова земля та Нова Зеландія. А в європейських володіннях: Гібралтар в Іспанії і Мальтійські острови у Середземному морі [171, с. 4].
Ці величезні володіння, розкидані у всіх частинах світу, постачали Англію незліченними багатствами, і тому вона на ті часи вважалася найзаможнішою країною на земній кулі. Проте, дві маленькі бурські республіки на Півдні Африки все ж не давали їй спокою. Перш ніж вдатися до пояснення того, чим був викликаний цей інтерес Великобританії до вказаних республік, автор даного дослідження вважає за необхідне розпочати з їх короткого історичного огляду.
Для європейців Південна Африка набула особливого значення з моменту виникнення 1600 року англійської, а 1602-го року - голландської Ост-Індських кампаній. Обидві кампанії 1617 р. розпочали переговори з приводу спільного поселення на мисі Південної Африки. Проте, оскільки голландська кампанія була, як стверджував радянський історик А.С. Єрусалимський, міцнішою (володіла 6 Ѕ млн. гульденів основного капіталу), ніж англійська (30 тис. ф. ст.) [176, с. 17], то відповідно голландці самі направили три кораблі під командуванням Йоганна ван-Рібека на мис Доброї Надії до Столової затоки, де пізніше виникло місто Кейптаун. Тобто, першими європейськими поселенцями, які оселилися на Півдні Африки - у районі Кейптауну - були голландці. Згодом, 1652 року голландська Ост-Індська кампанія заснувала тут торговельний форпост, навколо якого невдовзі виникла колонія, що отримала назву Капландія. Основне призначення цього поселення зводилося до обслуговування транзитних кораблів, які прямували до Індії і назад, оскільки кораблі кампанії втрачали майже половину екіпажів через поширену тоді цингу. Основним завданням колоністів було забезпечення суден свіжими овочами і створення умов для відпочинку моряків. Проте, як наголошує сучасна російська дослідниця даної теми Т.В. Шаповалова, службовці не бажали займатися землеробством [226, с. 7]. Натомість, у ряді праць інших авторів знаходимо дещо інші свідчення. Так, зокрема, історик М. Цейтлін стверджував, що переселенці ставали в основному фермерами. Головним їх заняттям було розведення худоби і, меншою мірою, обробка землі та садівництво [221, с. 7].
Однак тут, гадаємо, необхідно звернути увагу на одне надзвичайно важливе уточнення. У 80-х роках ХVІІ ст. голландський уряд вирішив заселити південну частину Африки вихідцями з метрополії і, таким чином, взяти до своїх рук природні багатства тих місць. З Голландії приїхало декілька голландських сімей, а також майже 300 французьких гугенотів, "більшою мірою людей з видатним розумом і характером" [191, с. 137], які після відміни 1685 року Нантського едикту емігрували до Південної Африки. Проте, колонізація європейцями Південної Африки носила аж ніяк не мирний характер. Корінні мешканці (готтентоти, бушмени, кафри та інші) із проникненням колоністів в Африку систематично витіснялися з місць їхнього проживання. До того ж нерідко, відбиваючи в місцевих мешканців землю, прирікали їх на рабство чи, зрештою, примушували тікати вглиб країни. У боротьбі нових поселенців із корінними мешканцями перші отримували недостатню підтримку Кампанії, що пояснювалося її економічною незацікавленістю в обезземеленні корінного населення. А це приводило до загострення відносин між новими поселенцями та Ост-Індською кампанією. Тому 1707 року вона, зрештою, заборонила подальшу еміграцію вглиб країни.
Слід відмітити, що колонія, можливо, і досягла б процвітання, якби, як відзначав історик П. Міжуєв, на заваді цього не стояла "вкрай егоїстична і недалекоглядна політика голландської Ост-Індської кампанії" [191, с. 136], якій належала майже неконтрольована влада над поселенцями у Капській землі.
Особливого інтересу ця земля не представляла ані в економічному, ані у стратегічному плані. Проте, Англія з кінця ХVІІІ століття здійснила не одну спробу оволодіння Південною Африкою. Так, 1782 року, коли Голландія разом із Францією виступили на боці повсталих північноамериканських штатів, вони фактично опинилися у стані війни із Великобританією. Тож остання
- Київ+380960830922