РОЗДІЛ 2
НАЦІОНАЛЬНА ПРАВОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ
В СІМ'Ї ПРАВОВИХ СИСТЕМ СУЧАСНОСТІ
2.1. Типологія правових систем
Поняття "правова система" тісно пов'язано з проблематикою порівняльного правознавства, служить для позначення певної єдності правових систем, що мають тотожні юридичні ознаки, відбивають своєрідність названих систем, обумовлені подібністю конкретно-історичного розвитку їх елементів, що відображають відносну самостійність правової форми, особливості техніко-юридичного змісту права, що є підставою для їх інтеграції у правові сім'ї [148,с.548-549].230 У цьому зв'язку правова система виступає об'єктом порівняльного правознавства як вихідна база, підґрунтя порівняльно-правових досліджень [76,с.105].231 Проте, як справедливо зазначають О. І. Харитонова і Є.О. Харитонов, у сфері порівняльного правознавства це поняття, незважаючи на його широке застосування, залишається мало дослідженим [173,с.24].232
Порівняльне правознавство, або юридична компаративістика, - це наука, що займається дослідженням загальних і специфічних закономірностей виникнення, розвитку й функціонування сучасних правових систем світу [131, с.30].233 Як об'єктивно необхідний розглядається процес пізнання права в загальносвітовому порівняльному аспекті (між різними правовими системами світу), тобто як міжнаціональне порівняння, порівняння різних правових систем, що існують у державах світового співтовариства [138,с.558;137,с.7-8].234 В основі такого порівняння знаходяться процеси, що закономірно відбуваються у світовому співтоваристві: розробка і формування правових систем молодих держав, розширення і поглиблення зв'язків між державами та групами країн, інтеграція низки країн в єдине ціле.
Порівняння дозволяє класифікувати державно-правові явища, властиві правовим системам різних країн, з'ясувати їх історичну послідовність, генетичні зв'язки між ними, ступінь запозичення елементів (норм, принципів, форм права) однієї правової системи з іншою. Важливою особливістю загального порівняльного правознавства є його орієнтація насамперед на дослідження стикових проблем, що лежать у площині порівняльного аналізу різних правових систем миру.
Тому об'єктами загального порівняльного правознавства можуть бути: а) сучасні типи правових систем (загальне міжтипове порівняння); б) правові системи різних типів ( специфічне міжтипове порівняння); в) правові системи, що належать до одного типу (внутрішньотипове порівняння) [138,с.558-561].235 Наука порівняльного правознавства покликана охопити порівнянням правові системи, представити сучасну карту світу, де, по можливості, право кожної країни віднесено до певного типу (сім'ї) правових систем. Таким чином, одним з основних завдань цієї науки є проведення наукової класифікації правових систем світу. Саме тому дослідники роблять висновок про самостійність порівняльного правознавства як юридичної доктрини [111,с.3-5].236
Порівняльне правознавство прагне тримати в полі зору всі основні правові системи сучасності. При цьому виникає ситуація рівності правових систем у науковому плані, у їх теоретичному вивченні та класифікації. Визнання паралельного існування різних правових систем створює сприятливий ґрунт для плідного співробітництва юристів різних країн, якими б різними не були їхні соціально-політичні системи і правові структури. Перед юристом-компаративістом стоїть завдання шляхом об'єктивного вивчення й зіставлення діючих правових систем знаходити найкращі юридичні рішення конкретних соціальних проблем у певному соціально-економічному, політичному й культурному контексті [173,с.24].237 Не є тому випадковим те, що інтерес до порівняльно-правових досліджень набуває за сьогоднішніх умов великого значення в усіх країнах колишнього СРСР, які стали на шлях розбудови правової, демократичної державності [145,с.11].238
Правова система є об'єктивно існуючою реальністю, тому поряд з культурно-історичними в ній присутні соціальні, етнічні, політичні, економічні, міжнародні чинники, що визначають її зміст і характер функціонування на конкретному етапі суспільного розвитку [179,с.17].239 Для обґрунтування такого підходу до вивчення правової системи висловлюються різні тези. Відповідно до однієї з них пізнання права в порівняльному плані є не суб'єктивним, а об'єктивно необхідним процесом, оскільки в основі його лежать тенденції, які об'єктивно відбуваються у світовому співтоваристві. Вони полягають у розширенні й поглибленні зв'язків між окремими державами та їх групами, в інтеграції низки країн у єдине ціле, в усвідомленні правлячими елітами безперечного факту, що національно-правовий, (як і будь-який інший), ізоляціонізм за сучасних умов призводить лише до негативних наслідків як для окремих правових систем, так і для світової спільноти в цілому [67,с.97].240
Правові системи можна класифікувати за різними критеріями: юридичними, економічними, географічними, етнографічними, ідеологічними та ін. Співвідношення цих критеріїв у різних країнах різноманітне, у той час, як зазвичай використовуються підстави для класифікації правових систем, що опираються головним чином на етнографічні, техніко-юридичні й релігійно-етнічні ознаки права.
Саме порівняльне правознавство дозволяє на підставі схожих юридичних ознак (структура джерел права, його провідних інститутів і галузей, правової культури і традицій) групувати окремі правові системи у правову сім'ю. Об'єктом цієї науки є правові системи, які, як і право, існують у просторі й у часі. Сама ідея групування правових систем у правові родини виникла в порівняльному правознавстві в 1900 р. і придбала значного поширення вже на початку XX ст. Наприклад, учасники I Міжнародного конгресу порівняльного права в 1900 р. розрізняли французьку, англоамериканську, німецьку, слов'янську і мусульманську правові сім'ї [96,с.97].241
У сучасному світі, зазвичай як правило, розрізняють такі правові масиви, як-то: національна правова система, правова сім'я, групи правових систем.
Відомий правознавець Р. Давід писав