РОЗДІЛ 2
ГЕНДЕРНА ПРАКТИКА У ПОЛІТИЧНІЙ СФЕРІ УКРАЇНИ
2.1. Питання суспільного становища жінки у програмах і діяльності українських політичних партій
З другої половини ХХ століття проблема активізації ролі жінок у політиці привертає все більшу увагу світової громадськості. Переосмислення парадигми влади веде до нового розуміння її сутності, яке полягає у виклику традиційним ієрархіям, а також у критиці владних відносин між політиками і населенням. За тисячоліття дослідження феномену влади вироблено декілька десятків її концепцій. Заявляє про себе навіть окрема галузь політології - кратологія. Але в більшості трактувань сутності влади домінує розуміння її як контролю і панування над підлеглими, підкорення їх і перетворення в пасивних та залежних підданих [39, - С. 138-139]. Ті, хто отримує владу, тим самим отримують право визначати і диктувати цілі, приховувати або викривляти інформацію, створювати систему контролю за поведінкою населення.
Потреби сучасного людства вимагають, щоб таке тлумачення влади було переглянуте та змінене аби не допустити узурпації її вузьким колом політиків. Сучасне розуміння влади наповнюється змістом партнерства, співзалежності, делегування повноважень, широкого розподілу впливу, сили, ефективності та відповідальності. Тобто, зміни у парадигмі влади відбуваються в бік її сприйняття як регулюючого чинника, необхідного для створення певних умов діяльності для громадян, а не як панування над ними. Основи такого підходу закладені Т. Парсонсом у контексті теорії соціальної дії. [Див. у: 39. - С. 139]. Але реалії сьогодення вносять свої корективи у розвиток цієї концепції.
Людство втомилося від насилля, що фіксується документами різних міжнародних організацій. Наприклад, в Декларації ЮНЕСКО стверджується: "Ми маємо присвятити себе запобіганню насилля на всіх рівнях, розробці альтернатив насильницьким конфліктам, виробленню терпимого ставлення до інших і активної зацікавленості в них. Людство володіє потенціалом врегулювання конфліктів з їхнім наступним перетворенням у складову частину динаміки позитивних змін" [250. - С. 31]. Цей документ та низка інших документів ООН дають підстави стверджувати, що в політичній культурі сучасності відбуваються кардинальні зміни. Вони супроводжуються поступовим переходом від домінування чоловічих цінностей (маскулінних) і до зрівняння з ними цінностей жіночих (фемінних), до заперечення "чоловічих" понять суверенітету й влади та заміщення їх принципами співдружності та взаємодопомоги російська дослідниця А.В. Мітрофанова [255. - С. 249-252] пояснює ці зміни через поняття "пасіонарності" культури, введене в науковий обіг відомим російським вченим Л.Гумильовим. Вона припускає, що домінування у суспільній свідомості маскулінних або фемінних цінностей пов'язане з віком даної культури. Гумільов співвідносив старіння етносів із затуханням пасіонарності, під якою він розумів непоборне внутрішнє прагнення до вкрай активної діяльності, спрямованої на зміни етнічного або природного оточення. При цьому мета могла бути ілюзорною або навіть згубною для самого суб'єкту, але представлялася ціннішою за власне життя. А.Мітрофанова вважає, що в циклах зростання або затухання пасіонарності можна відстежити періоди панування у суспільній свідомості маскулінних або фемінних цінностей. Так, якщо політична культура попереднього періоду характеризувалася агресивним прагненням європейських народів до утвердження власних цінностей та способу життя, їхньою впевненістю у своїй вищості та навіть готовністю жертвувати власним і чужим життям в ім'я абстрактних цінностей, то в сучасному суспільстві більш затребуваними стають такі якості, як вміння зрозуміти одне іншого і знайти компроміс. Людство все більше усвідомлює, що агресивність за умов теперішніх рівня та кількості озброєння у світі криє в собі загрозу існуванню всього живого на Землі. Крім того, з політики взагалі зникають цінності, в ім'я яких було принесено безліч жертв. Істинної цінністю стають блага повсякденого життя, і насамперед саме життя як таке, далі - здоров'я, комфорт, гармонійні відносини між людьми тощо. Тобто, політика все більше переорієнтовується на діяльність в ім'я життя і добробуту окремої людини. Це можна розглядати як посилення ваги фемінних цінностей у політиці та у культурі взагалі. В той же час все це можна розглядати як виникнення сприятливих умов для активізації участі жінок у політиці, причому участі на рівні центрів прийняття рішень. Саме активізація жіночого потенціалу може стати і має стати каталізатором становлення України як розвинутої соціально-правової держави з високим рівнем життя і політичної стабільності.
Дослідження гендерних аспектів виборів 2002 року в Україні показали [236. - С. 139-140], що ситуація з представництвом жінок у виборних органах влади погіршилась. На рівні наукової рефлексії, так само, як і на рівні побутової свідомості, найчастіше це пояснюється тим, що жінки взагалі не цікавляться політикою. Але цей стереотип не відповідає дійсності. Так, соціологічні опитування 2002 року дали наступні результати: 78% жінок на питання, чи цікавляться вони політикою, дали стверджувальну відповідь (серед чоловіків таких відповідно - 85%) [247. - С. 384-385].
Взагалі, стосовно участі жінок у політиці існує низка стереотипів. Ті жінки, яким все ж таки вдалося зробити політичну кар'єру, з прикрістю констатують: жінці потрібно бути принаймні вдвічі здібнішою, щоб зробити кар'єру в політиці або на державній службі. Цей стереотип сучасної суспільної свідомості шведська політична діячка Аніта Валлен назвала "синдромом можливостей" [Див. у: 150. - С. 17]. Відомий російський політик Галина Старовойтова вивела ще приголомшливішу пропорцію: "Для того, щоб конкурувати з чоловіками, жінка має бути в десять разів розумнішою, в десять разів жорсткішою та в десять разів цинічнішою [Див. у: 67. - С. 1]". Вона наполягала, що тільки з приходом жінок у політику та економіку ці сфери життєдіяльності спустяться з небес на землю і наблизяться до пот