Виховання доброчесності в учнів 7-9 класів загальноосвітньої школи засобами нової української літератури

РОЗДІЛ III ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ВИХОВАННЯ
ДОБРОЧЕСНОСТІ В УЧНІВ 7-9 КЛАСІВ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ
ШКОЛИ ЗАСОБАМИ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
3.1.Нова українська література як засіб виховання доброчесності в учнів 7-9
класів загальноосвітньої
школи........................................................................
113
3.2.Аналіз результатів дослідно-експериментальної роботи з виховання
доброчесності в учнів 7-9 класів загальноосвітньої
школи........................... 141
Висновки з третього
розділу............................................................................
162
ВИСНОВКИ......................................................................................................
165
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....................................................
169
ДОДАТКИ..........................................................................................................
184
В С Т У П
Основна мета демократизації та реформування освіти в Україні – побудова
демократичного суспільства, у якому б гармонійно поєднувалися найвищий
фізичний, духовний і психічний розвиток, самопізнання з пізнанням природи буття
людини, всесвіту і суспільства, нації і вселюдства.
Дослідження процесів розвитку особистості, пошуки її моральної сутності
свідчать, що одним із найважливіших питань моральності постає проблема
засвоєння нею загальнолюдських моральних цінностей, які сформувалися в
людському суспільстві з найдавніших часів і продовжують бути актуальними
сьогодні.
Проблему виховання доброчесності досліджували найдавніші східні філософи
(Лао-цзи, Конфуцій, Мо-цзи та ін.); низка античних філософів (Сократ, Платон,
Аристотель, Епікур); класики філософії (І.Кант, Б.Паскаль, Б.Спіноза) та
педагогіки (Я.А.Коменський, Д.Локк, Ж.-Ж.Руссо, Е.Роттердамський); російські
філософи (В.Соловйов, М.Лосський, С.Франк, М.Бердяєв, І.Ільїн, В.Зеньковський,
Д.Лихачов та ін.). Даному питанню присвячена значна кількість психологічних
досліджень, які представлені працями А.Маслоу, Ж.Піаже, Е.Фромма, Д.Юма та ін.
Водночас сутність виховання доброчесності розглядали вітчизняні вчені та
державні діячі різних епох: митрополит Іларіон, Нестор-літописець, князь
Володимир Мономах, гуманісти періоду українського Відродження (П.Русин, Лукаш з
Нового Міста, С.Оріховський-Роксолан, Г.Смотрицький, І.Вишенський,
К.Транквіліон-Ставровецький, І.Копинський, К.Сакович, Л.Зизаній,
М.Козачинський), Г.Сковорода, М.Костомаров, О.Духнович, П.Юркевич, І.Огієнко,
Г.Ващенко, С.Русова, А.Макаренко, В.Сухомлинський тощо.
Особливе місце у дослідженні категорії “доброчесність” посідає світова
релігійно-філософська думка, яка репрезентована шляхом аналізу духовних джерел
трьох світових релігій: буддизму, християнства та ісламу, а також творами
подвижників християнської релігії – апостольських мужів та апологетів.
Сучасна національна педагогіка вже має низку підходів до проблеми виховання
особистості, що знайшло втілення у таких документах, як “Концепція виховання
підростаючого покоління суверенної України” (1991), “Концепція безперервної
системи національного виховання” (1994), “Концепція національного виховання”
(1994), “Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти”
(1996), “Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні”
(1997), Державна національна програма “Освіта: Україна XXI століття”,
Національна доктрина розвитку освіти в Україні (2001), “Концептуальні засади
формування духовності особистості на основі християнських моральних цінностей”
(2002).
Сучасна педагогіка намагається визначити основні стратегічні позиції щодо
виховання української молоді, які б поєднували систему нових принципів і
категорій, з підґрунтям кращих зразків виховного ідеалу минувшини, джерелом
збагачення ґрунту вітчизняної педагогіки. Така педагогіка – це педагогіка
проектування свого життя, вибору його мети, це педагогіка людинотворення.
Вивчення особистості як психолого-педагогічної категорії від
загальнопсихологічного розуміння до розгляду практичних проблем вікової і
педагогічної психології має значний науковий доробок і достатньою мірою
визначається тим суттєвим внеском, який зроблений в дослідженнях
загальнотеоретичних і методологічних проблем педагогіки (М.Євтух, І.Зязюн,
А.Макаренко, Н.Ничкало, В.Сухомлинський, О.Сухомлинська, М.Ярмаченко) і
психології (Б.Ананьєв, Г.Балл, І.Бех, Л.Божович, М.Боришевський, Г.Костюк,
О.Киричук, Б.Ломов, В.Моляко, В.Семиченко, В.Татенко, Т.Яценко).
Моральне зрілість майбутнього громадянина демократичної держави – це одна з
найважливіших складових формування особистості, становлення її моральної
свідомості, моральної поведінки, стійких моральних якостей. Моральне виховання
досліджувалося у роботах В.Блюмкіна, Г.Гумницького, О.Дробницького,
А.Титаренка, І.Зязюна, В.Козакова.
Проблемі морального виховання присвячена низка психологічних досліджень, серед
яких аспекти морального розвитку особистості, що висвітлені в роботах І.Беха,
О.Бодальова, М.Боришевського, Б.Братуся, Д.Колєсова, І.Кона; моральний розвиток
на різних вікових етапах з самовдосконалення особистості досліджували В.Аверін,
Г.Балл, Б.Братусь, М.Боришевський, І.Булах, І.Дубровіна; фундаментальні
характеристики розвитку моральної свідомості й самосвідомості – І.Бех,
Л.Божович, А.Титаренко, Т.Тищенко.
Зазначимо, що майже весь період вітчизняної історії зумовлював формування
гуманістичної свідомості українців, що має дуже багато спільного з сучасним
етапом роз