РОЗДІЛ II
ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА РОБОТИ НАД ВИРАЖАЛЬНИМИ ЗАСОБАМИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В ШКОЛІ
Процес навчання рідної мови містить великі можливості для оволодіння мовними й
мовленнєвими знаннями, уміннями й навичками, досвідом творчої діяльності та
емоційно-ціннісного ставлення до навколишнього. Успішне засвоєння виражальних
засобів на уроках української мови у 5-7 класах залежить від багатьох чинників:
навчальних програм, посібників та підручників, методичної літератури – з одного
боку, й особистості вчителя, його творчого підходу до процесу навчання, а також
емоційної спрямованості та психологічної готовності учня – з іншого. Зупинимося
передусім на аналізі методичного забезпечення навчання рідної мови.
2.1. Аналіз шкільних програм, підручників і посібників
із досліджуваної проблеми
Головним державним документом, що спрямовує й унормовує процес навчання мови в
школі, є програма. Чинними на сучасному етапі є програми для загальноосвітніх
навчальних закладів “Рідна мова. 5-11 класи”, затверджені Міністерством освіти
і науки України (2001). Виходячи із суспільних і освітніх функцій української
мови, основна мета її вивчення полягає у формуванні “національно свідомої,
духовно багатої мовної особистості, яка володіє вміннями й навичками вільно,
комунікативно виправдано користуватися засобами рідної мови – її стилями,
типами, жанрами у всіх видах мовленнєвої діяльності”[170, с.3]. Одним із
завдань програмою визначено вироблення у школярів умінь і навичок раціонально
“користуватися засобами мови в різних життєвих ситуаціях під час сприймання,
відтворення і створення висловлювань” [170, с.4].
Для забезпечення розв’язання поставленої мети та надання шкільному курсу рідної
мови більшої практичної спрямованості зміст чинної програми диференційовано на
чотири взаємопов’язані змістові лінії: лінгвістичну, комунікативну,
культурологічну та діяльнісну. Проаналізуємо, які можливості для формування
мовленнєвої компетенції школярів у процесі засвоєння виражальних засобів мови
містить кожна з них.
У лінгвістичній змістовій лінії подано основні мовознавчі поняття, факти та
закономірності, що є основою для формування правильного уявлення про структуру
української мови в усій сукупності її виявлень, забезпечують оволодіння
літературним мовленням. Ця змістова лінія розкриває значні можливості для
формування мовленнєвої компетентності школярів у процесі засвоєння виражальних
засобів мови, оскільки містить відповідні відомості й визначає мінімум
необхідних умінь ними користуватися. Переконатися в цьому допоможе таблиця 2.1,
у якій вміщено тематику мовленнєвого матеріалу за класами та відповідні
виражальні засоби мови, передбачені програмою.
Таблиця 2.1
Лінгвістична змістова лінія: вивчення виражальних засобів мови
5 клас
Розділ, тема
Зміст роботи над виражальними засобами
Синтаксис і пунктуація.
Словосполучення.
Речення.
Однорідні члени речення.
Звертання. Вставні слова.
Складні речення.
Пряма мова. Діалог.
Синтаксичні, фонетичні, стилістичні ВЗ
Синоніміка словосполучень різної будови.
Інтонування розповідних, питальних, спонукальних і окличних речень. Синоніміка
простих речень різних видів.
Додержання правильної інтонації в реченнях з однорідними членами.
Використання звертань і вставних слів у розмовному і художньому стилях.
Інтонування речень із звертаннями та вставними словами.
Додержання інтонації складних речень. Синоніміка складних речень; складних і
простих речень.
Додержання правильної інтонації в реченнях з прямою мовою і в діалогах.
Синоніміка речень з прямою і непрямою мовою Інтонаційне розрізнення слів автора
і прямої мови.
Фонетика.
Орфоепія.
Склад. Наголос.
Вимова голосних і приголосних.
Фонетичні ВЗ
Звукопис. Рима у віршах.
Словесний наголос, вимова наголошених й ненаголошених голосних. Милозвучність.
Лексикологія.
Лексичне значення слова. Групи слів за значеннями.
Лексико-семантичні ВЗ
Уживання багатозначних слів у прямому і переносному значеннях.
Добір до слів синонімів, антонімів. Омонімія.
Будова слова.
Словотвір.
Спільнокореневі слова.
Значущі частини слова.
Творення слів.
Словотворчі, морфологічні, синтаксичні ВЗ
Спільнокореневі слова як засіб зв’язку речень у тексті.
Вживання слів із суфіксами зменшено-пестливого значення та згрубілості.
Перехід слів з однієї частини мови в іншу.
6 клас
Лексикологія.
Фразеологія.
Використання слів.
Фразеологізми.
Лексико-семантичні, фразеологічні, стилістичні ВЗ
Застарілі слова, неологізми.
Доречне вживання професійних слів, термінів, запозичених, стилістично
забарвлених слів.
Фразеологічні синоніми. Прислів’я, приказки й афоризми.
Морфологія.
Іменник.
Прикметник.
Займенник.
Дієслово.
Морфологічні, словотворчі, синтаксичні ВЗ
Іменники-синоніми. Синоніміка деяких відмінкових конструкцій. Іменники із
суфіксами зменшено-пестливого значення та згрубілості.
Прикметники-синоніми. Ступені порівняння прикметників. Епітет і метафора.
Уживання займенників для зв’язку речень у тексті.
Дієслова-синоніми. Уживання одних способів дієслів замість інших, уживання
інфінітива в значенні різних способів. Метафора, уособлення.
7 клас
Дієприкметник.
Дієприслівник.
Прислівник.
Прийменник.
Сполучник.
Частка.
Вигук.
Дієприкметник як засіб створення образності. Синоніміка складних і простих
речень із дієприкметниковими зворотами. Синоніміка активного і пасивного
стану.
Дієприслівник як засіб створення образності. Використанні дієприслівникового
звороту як засобу зв’язку речень у тексті, дотримання інтонації речень із
дієприслівниковими зворотами.
Використання прислівників як засобу зв’язку речень у тексті та для підвищення
виразності мовлення.
Використання в мовленні прийменників-синонімів.
Використан
- Київ+380960830922