Розділ 2.
Дескриптивна модель
середовища вироблення державної політики та особливості її застосування в
державному управлінні
Метою розділу є дослідження структури та функцій середовища вироблення
державної політики. Завданнями виступають побудова теоретичної моделі
середовища вироблення державної політики та розробка алгоритму його
дослідження, аналіз основних структурних складових чинників, огляд діяльності,
ресурсів учасників вироблення державної політики.
2.1. Структура, функції та принципи побудови моделі середовища вироблення
державної політики та алгоритм його дослідження
Зона взаємодії держави та громадянського суспільства, їх складових формують
середовище вироблення державної політики. Важливим питанням в цьому є
оцінювання впливів, суспільні зміни, зміни у цільових групах державних програм,
соціальних структурах та взаєминах. Неефективність державної політики, особливо
в соціальній та правовій сферах, наочно проявляється у збільшенні
компенсаторних функцій держави, наприклад, кількості служб соціальної допомоги.
Проблеми правової та соціально-економічної незахищеності породжують проблеми
здоров’я нації, ставлять під сумнів трудовий, інтелектуальний потенціал країни.
Проблеми такого ряду зумовлюють ситуацію їх спорідненості, відповідно,
обумовлюють характер впливів на державну політику. Впливи середовища вироблення
державної політики націлені на ефект в майбутньому, хоча на сучасному етапі їх
вже можна спрогнозувати.
Як зазначає С. Сироткін, в ідеалі демократичний процес вироблення державної
політики, у тому числі розробки законодавства являє собою безперервну та
динамічну взаємодію між органами державної влади, населенням та організаціями
громадянського суспільства [227]. За думкою дослідника, він включає три основні
компоненти взаємодії:
* у сфері державного управління – спеціалісти з питань права та управління
беруть участь у виробленні державної політики та займаються підготовкою
проектів законодавчих актів;
* поза сферою державного управління – суспільство в цілому, НДО, групи
лобіювання інтересів, ЗМІ, різноманітні незалежні аналітичні центри та
інститути генерують інформацію, аналізують її і намагаються вплинути на
виробників рішень;
* неформальні контакти та формалізовані механізми і процеси ефективно поєднують
ці різнорідні елементи в єдине ціле, що сприяє як розвитку потенціалу, так і
укріпленню демократичних начал в діяльності державних інститутів управління
[227, с. 28].
Отже, громадянське суспільство розглядається як сукупність горизонтальних
соціальних зв’язків, автономних від держави інститутів та об’єднань, створених
вільними та відповідальними громадянами для захисту своїх інтересів [86, с. 3]
Громадянське суспільство утворюється на перехресті взаємодії держави,
бізнес-сектору та третього сектору. У вузькому сенсі держава являє собою
сукупність інститутів державної влади. Бізнес-сектор знаходиться поза системою
державної влади і в цьому відношенні теж належить до громадянського суспільства
у широкому розумінні. Його впливи є похідними від приватного підприємництва, де
відносини будуються на принципах ринкової економіки та регулюються
горизонтальними громадянсько-правовими зв’язками за державними законами.
Інтереси бізнес-сектору зазвичай пов’язані з отриманням прибутків, що становить
специфіку його впливу у виробленні державної політики.
Третій сектор часто називають громадянським суспільством у вузькому розумінні.
Він включає громадські організації та рухи, профсоюзи, політичні партії,
недержавні освітні та медичні заклади, доброчинні товариства, професійні
асоціації, союзи взаємного кредитування, незалежні ЗМІ, об’єднання
самоорганізації громадян та інші форми недержавної самодіяльності та
самоорганізації. Проте, як відмічає С. Сироткін, елементами громадянського
суспільства не можуть бути групи, що виникають для одноосібного та тимчасового
акту й потім розпадаються [227, с. 13–14]. Тобто демонстрації та інші форми
“спорадичної” суспільної активності не є елементами громадянського суспільства.
Вони є проявом його становлення. „Гра” процедурами, на думку Ф.Шміттера та
Т.Карла, призводить до нехтування принципами обмеженої невизначеності та
умовної узгодженості щодо взаємодії політичних сил у процесі вироблення
державної політики [302].
Оскільки впливи мають характер соціальної інформації про громадські вимоги, то
виникає потреба в упорядкуванні впливів через встановлення обмежень взаємодії,
регуляторів, певних процедур з дослідження інформаційного простору проблеми. В
межах системи вироблення державної політики мова про коригування впливів може
вестися з огляду на встановлення взаємовідносин держави та громадянського
суспільства на постійній основі. З вищезазначеного можна зробити висновок, що
середовище вироблення державної політики виконує такі функції:
регулюючу – середовище, яке певною мірою впорядковане, регулює та обумовлює
функціонування політичної системи, тобто всі процеси, що проходять в політичній
системі, відповідають певним нормам соціальної діяльності – це нормативне або
регулятивне середовище;
комунікативну – забезпечення інформацією всіх соціальних систем, взаємообмін
інформацією;
коригування – надана середовищем інформація вносить певні зміни в соціальну
поведінку, тобто відбувається урівноваження станів соціальних систем та
створюється відповідна реакція – політика установи, організації;
адаптивну – динамічний характер середовища змушує постійними змінами обставин
організацію швидко реагувати на них новою політикою, аби вижити, пристосуватися
та досягти успіху;
мотиваційну або стимулюючу – заради
- Київ+380960830922