РОЗДІЛ 2
Суспільно-політична ситуація в Україні у 80-ті роки
Досліджуваний період в житті радянського суспільства, складовою частиною якого
була і Україна, увійшов в історію як період застою і поступового скочування до
кризи в усіх сферах суспільного життя. Головною причиною такого стану, як
відомо, став переважно екстенсивний розвиток економіки, промисловості зокрема,
недостатнє використання досягнень НТП. Механізм гальмування був породжений
застиглими методами і формами, важелями управління економікою Радянської
держави.
У 1988 р. було визнано, що з другої половини 70-х років у країні почали
накопичуватись і загострюватись труднощі, множитись невирішені проблеми. До
початку 80-х років керівництво Радянського Союзу намагалось замовчувати помилки
і провали попереднього періоду. У той час, коли НТР відкрила нові перспективи
економічного і соціального прогресу, утворився механізм гальмування
соціально-економічного зростання. Аналіз показав, що темпи приросту
національного доходу за останні п’ятнадцять років до початку 80-х років
зменшились більш ніж удвоє. Рівень розвитку економіки наблизив країну до
економічної стагнації [70, с.13, 215].
Таке положення можна пояснити наступним. Процес створення і розповсюдження
нової техніки у промисловість та інші сфери затягнувся. Одна третина дослідних
зразків НДІ, конструкторських організацій взагалі не сприйнята виробничниками.
З двох третин продукції лише кожен шостий виріб був впроваджений протягом року.
Решта – протягом 2-4 і більше років. Внаслідок цього загальмувались темпи
оновлення продукції, яка повинна була оновитись впродовж 7-10 років. В той же
час у західних країнах номенклатура виробів повністю оновлювалась за 6-7 років
[71, с.180].
Під час дослідження виявлено і таке. У 1970 р. СРСР по ряду важливих показників
не тільки не поступався США, з якими розгорнулось історичне змагання в галузі
НТП, а й мав переваги. Правда всі вони відносяться до кількісних вимірів
видобутку сировини, виробництва матеріалів і металоємкої продукції окремих
видів машинобудування тощо. Але серед цих показників навіть не згадано про
галузь приладобудування, від якої і залежав науково-технічний прогрес,
забезпечення кількісних і якісних показників [71, с.180-181].
Аналіз, проведений в ході дослідження теми, дає підстави стверджувати, що
левова частка причин, які вели до застою, породжена відокремленістю галузі
приладобудування України від загального стану справ у народному господарстві,
виключенням її науково-виробничого і кадрового потенціалу з вирішення проблем
науково-технічного розвитку громадянських галузей, безгосподарським
використанням інвестицій галузі. Переважна частина істориків, філософів,
соціологів, економістів і навіть керівників підприємств, правильно визначаючи
роль зацентралізованого керівництва, причини породження застійних явищ, нажаль,
майже не акцентують уваги на такому відокремленні. Методологічно це можна
пояснити тільки тим, що окремі здобутки галузі приладобудування можна було
показувати тільки в загальних рисах і таким чином, щоб не розкривати їх
спрямованості щодо задоволення потреб воєнно-промислового комплексу [18–21].
На відміну від управління галузями громадянського призначення, де в ієрархічне
підпорядкування владі Центру в особі міністерств і відомств могли додатково
включатись партійні, радянські, профспілкові та інші структури суспільства, в
практиці керівництва приладобудівними підприємствами монопольне право
міністерств було майже недоторканим з боку згаданих формувань. Вивчення
архівних документів показало, що таке право надавало можливість міністерствам
самовільно, на прохання керівників підприємств корегувати “законодавчо”
встановлені плани правлячою партією і урядом Радянської держави в бік
зменшення. Внаслідок цих, дій підприємства галузі не тільки їх виконували, а й
перевиконували. Так, у 1986 р. Харківським виробничим об’єднанням “Комунар”
план по виробництву продукції було виконано на 102,0 %. У 1986 р. Ізюмським
оптико-механічним заводом план по виробництву товарної продукції було виконано
на 102,9 %. У 1987 р. Харківським заводом ім. Т.Г. Шевченка план по виробництву
товарної продукції було виконано на 102,7 %. І це при тому, що значна частина
виробленої продукції, від 3 % до 7 %, бракувалась, визнавалась або непридатною,
або вимагала додаткових коштів на виправлення дефектів [79, ф.2, оп.199,
спр.66, арк.89; 81, ф.3978, оп.10, спр.8, арк.3; 82, ф.104, оп.12, спр.48,
арк.3, 41].
До типової структури управління підприємствами приладобудування України увійшли
міністерства і відомства Москви під контролем ЦК КПРС. Вивченням документів
Центральних державних архівів і архівів Київської, Львівської та Харківської
областей встановлено, що підприємства приладобудування, які розташовувались на
їх територіях, підпорядковувались понад 20 міністерствам і комітетам
Радянського Союзу. Серед них: Міністерство радіопромисловості СРСР,
Міністерство електронної промисловості СРСР, Міністерство промисловості засобів
зв’язку СРСР, Міністерство суднобудівної промисловості СРСР, Міністерство
приладобудування, засобів автоматизації і систем управління СРСР, Державний
комітет зі стандартизації і метрології СРСР, Державний комітет з використання
атомної енергії СРСР, Міністерство середнього машинобудування СРСР,
Міністерство оборонної промисловості СРСР та ін. [підрахунки автора на основі:
72, ф.2, оп.14, спр.4743, арк.47–49; 74, ф.3, оп.62, спр.297, арк.45–46;
спр.302, арк.20; спр.333, арк.1–9].
Головний зміст діяльності міністерств у 80-ті роки полягав у тому, щоб
проводити в життя парт
- Київ+380960830922