РОЗДІЛ 2. ГОЛОКОСТ НА ТЕРЕНАХ УКРАЇНИ ЯК КОНЦЕНТРОВАНИЙ ВИРАЗ НАЦИСТСЬКОЇ
ОКУПАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ
2.1 Організаційно-правове забезпечення нацистського геноциду євреїв України
Політика Голокосту, яка проводилась нацистським керівництвом в роки Другої
світової війни, є злочином тоталітарного режиму, якому вдалось прийти до влади
в одній з передових країн Західної Європи. В центрі нацистської ідеології, в
образі абсолютного “світового зла” знаходились євреї, які підлягали тотальному
знищенню. При цьому злочинцями, які законним шляхом прийшли до влади, був
використаний потенціал німецької юридичної науки. Без якісної юридичної
підготовки передбачених ідеологією заходів геноциду та відповідного
організаційно-правового забезпечення нацистські плани не були б виконані.
Поглинення німецькою державою несформованих інститутів громадянського
суспільства, повне його підкорення стали причиною деструктивних процесів, що
відбулись у Європі в першій половині ХХ століття [118, 30].
Перед нацистами, які прийшли до влади, постало завдання перебудови системи
права. Основним джерелом побудови нової правової системи стала теорія
расистського антисемітизму, сформульована А.Гітлером. Беззаконня та раціональна
жорстокість, поставлені в призму критерію системи нормативних актів, стали
основою правової системи ІІІ Рейху. Євреї були оголошені колективним ворогом
нації. Відповідно до цього створювалась система нормативно-правових актів, що
визначали шляхи вирішення “єврейського питання” та регулювали діяльність
спеціально уповноважених на це державних органів. У зв’язку з цим на рівні
теорії права неминуче виникає колізія між нормою закону і нормою підзаконного
нормативно-правового акта. У правових системах діє принцип, за яким у разі
колізій між нормами закону і підзаконного нормативно-правового акта, діють
норми закону. Зазначимо, що призначення принципів права полягає в
універсальному, узагальненому закріпленні основ суспільного ладу, забезпеченні
одноманітного формулювання норм права та їхній вплив на суспільні відносини у
формі правового регулювання й інших видів правового впливу. Аналіз наявних
нормативно-правових актів, які використовувалися для здійснення політики
Голокосту, показує, що в правовій системі ІІІ Рейху використовувався принцип,
за яким у разі виникнення колізії між законом і підзаконним нормативно-правовим
актом, діяли норми підзаконного акта. “Закритість” частини підзаконних актів,
надання грифів “секретно” та “суворо секретно”, прийняття цих актів
центральними партійними органами, виведення партійних органів з-під контролю
інститутів громадянського суспільства, перетворення їх на наднаціональну і
наддержавну силу створювало умови для позасудового, колізійного варіанту
“остаточного розв’язання єврейського питання”. Нацифікація правової системи
Німеччини призвела до того, що деякі вищі державні та партійні структури були
виведені з-під юрисдикції нормативно-правових актів, підкоряючись внутрішнім,
відомчим статутам та інструкціям. Так, у листопаді 1933 року гестапо отримало
повноваження діяти всупереч нормам адміністративного і кримінального права.
Отже, правове регулювання вийшло за межі права, яке охороняло певні області
суспільних відносин від впливу держави.
Велика роль у правовій системі ІІІ Рейху належала підзаконним актам, які
вступали в колізію з законом, але в той же час відповідали партійній програмі.
Ці акти носили закритий характер, і розповсюджувались серед невеликої кількості
уповноважених осіб, які особисто відповідали за їх виконання. Юридична техніка
створення підзаконних актів мала закритий, конфіденційний характер.
В ієрархії нормативно-правових актів, що підготували політику Голокосту,
центральне місце належало Нюрнбергським законам, затвердженим рейхстагом 15
вересня 1935 року. Аналіз тексту цих законів показує, що головний зміст, який
вкладали в них автори, полягав не в фактичному посиленні переслідувань євреїв,
оскільки частина з них вже була здійснена. Обмеження громадянських прав євреїв
Німеччини, здійснених нацистами протягом 1933-1935 років, законодавчо
закріплювалось. До цього всі заходи регламентувались підзаконними актами.
Значення Нюрнбергських законів полягало в тому, що расовий принцип був введений
в німецьке законодавство. Разом з тим з’явилась можливість надати законні
юридичні підстави усім антиєврейським акціям нацистів в майбутньому.
З початком військових дій проти СРСР та окупацією частини його території
необхідно було врегулювати проблеми політико-правового та
соціально-економічного становища різних категорій населення. Згідно наказу
рейхсфюрера СС Г.Гіммлера, з метою визначення долі населення окупованих
територій був розроблений Генеральний план “Ост”. Юридичний аналіз цього
документу, який у системі законодавства ІІІ Рейху має ознаки
нормативно-правового акту вищого рівня, дещо спірний, адже збереглись лише його
окремі фрагменти. Планом передбачалось знищення СРСР та неможливість для його
народів утворення самостійних державних утворень. План “Ост” юридично
обґрунтовував ідею звільнення “життєвого простору” і за своєю правовою основою
був близький до ідеї “остаточного вирішення” єврейського питання. В той же час,
у Спеціальних вказівках Об’єднаного командування вермахту (ОКВ) в директиві №21
(план операції “Барбаросса” від 13 березня 1941 року говорилось про можливість
створення держав з “самостійними урядами”. Отже, юридичне обґрунтування долі
населення СРСР знаходилось в стадії постійного політичного та
юридично-правового корегування. На відміну від слов’янського населення
- Київ+380960830922