РОЗДІЛ 2
ІСТОРИЧНО-ПРАВОВИЙ ОГЛЯД СТАНУ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СИСТЕМИ В ДОРЕФОРМЕНИЙ ПЕРІОД
2.1. Становлення в Росії системи закладів, що виконують покарання у вигляді
позбавлення волі
За загальним визначенням, тюрма – це приміщення для тих, хто відбуває покарання
за скоєний злочин. Проте існуючі словники якого-небудь одноманітного тлумачення
походження даного слова не дають. С.І. Ожегов вважає, що слово «тюрма» означає
місце утримання осіб, позбавлених волі (арештантів, ув'язнених), місце
ув’язнення [177, c. 819]. На думку В.І.Даля, «тюрма» – це острог, темниця,
місце утримання злочинців і підсудних узників [178, c. 451]. Автори Великої
радянської енциклопедії припускають походження цього слова від тюркського
«тюрьмя» (темниця) – установа, призначена для відбування покарання у вигляді
позбавлення волі [179, c. 416]. У Малій радянській енциклопедії вказано, що
слово «тюрма» має польське походження і означає місце ув’язнення [180, c. 630].
У інших джерелах стверджується, що дане слово німецького походження (Thurm -
башта) [181, c. 843].
У Російській державі тюремне ув’язнення як засіб покарання осіб, які скоїли
протиправні діяння, з'явилося досить рано. Так, у Стародавній Русі воно було
двох видів: ув’язнення в залозо (із застосуванням кайданів, ланцюгів) як легше
покарання і ув’язнення в поруб, яму, погріб, клітку – як більш суворе. Проте
ув’язнення у тюрму спочатку мало не стільки каральне, скільки попереджувальне
значення і застосовувалося як до злочинців (до винесення їм покарання), так і
до полонених. Якщо говорити про витоки завдань тюремного ув’язнення, то їх слід
пов'язувати перш за все з позбавленням волі як попередньою мірою. Так, явно
кримінально-процесуальний характер має термін «неволя» в Руській Правді (ст. 22
ПР). Разом з тим є відомості, коли позбавлення волі могло використовуватися і
як покарання. В.І. Сергєєвич наводить історичний факт: після смерті Ярослава
(1054 р.) сини його повертають свободу дядьку Судославу, який більше 20 років
сидів у льосі з волі їхнього батька [182, c. 47].
Вельми близьке до позбавлення волі й покарання, яке згадується в Руській
Правді, у вигляді «потоку і пограбування», яке, на думку В.І. Сергєєвича,
завершувалося посиланням злочинця в «заточение» [87, c. 188-189]. І.Я.
Фойницький інакше підходить до визначення такого покарання, як «потік»
(«пограбування» більшість авторів розглядає як прообраз пізнішої конфіскації
майна). Він відзначав, що «право потока означало право распоряжения виновным по
усмотрению князя или народа, причем в одних случаях такое усмотрение приводило
к смертной казни, в других – к изгнанию, в третьих – к ссылке, заточению и даже
отдаче в рабство» [10, c. 193].
У X–XIII ст. на Русі злочинців ув’язнювали в льохи, наприклад, за договорами з
греками і німцями 1195 р. (ст.13) і 1229 р. (ст. 8), в якості запобіжного
заходу [10, c. 314]. З XIV ст. (Двінська статутна грамота 1397 р.) попереднє
позбавлення волі супроводжувалося вміщенням «в залоза» (ст. 8) [183, c. 182].
М.Ф. Владимирський-Буданов припускає, що підземні тюрми влаштовувалися у
фундаменті кріпосних башт, тому і німецьке найменування башти «Thurm» перейшло
в російську «тюрьму» [66, c. 331]. Цієї ж версії походження терміна «тюрма»
дотримується І.Фойницький [10, c. 307].
Першим кодексом загальноруського права централізованої держави став Судебник
1497 р. («закони великого князя Іоанна Васильовича»). У Судебнику згадуються
остроги і поміщені в них «колодники» – злочинці, які утримувалися до суду, або
неоплатні боржники, яких забезпечували їх родичі, безрідні ж, зв'язані по двоє,
ходили із сторожем торговими дворами і просили милостиню [183].
Чітке і однозначне закріплення покарання у вигляді позбавлення волі в
систематизованих нормативних актах вперше з'являється в Судебнику 1550 р. (ст.
4, 6 і ін.) [183, 97]. Слід відзначити, що покарання у вигляді позбавлення волі
в Судебнику 1550 р. відрегульовано вкрай поверхово, по суті, його лише
позначено, що не дивно, враховуючи, що це був лише перший досвід законодавця
закріпити даний вид покарання. Воно зустрічається в Судебнику 21 раз і
найчастіше виражається формулою «вкинути в турму» без вказівки строку
ув'язнення. В більшості випадків тюремне ув’язнення поєднувався з «торговою
казней» – биттям батогом на торговій площі, і є підстави вважати, що це тілесне
покарання було основним, а тюремне ув’язнення – другорядним. Ніяких інших
питань, пов'язаних з тюремним ув’язненням, Судебник не регулює.
Таким чином, установою, де виконувалося позбавлення волі, була «тюрма». Проте
ніяких відомостей про особливості цієї установи в Судебнику не міститься. Поява
тюремного ув’язнення як виду покарання в Судебнику 1550 р. говорить, безумовно,
про зросле значення в Московській державі свободи як соціального блага. Як
відзначає А.Ф.Кистяківський, спочатку тюремне ув’язнення було викликане до
життя тими ж спонуканнями і цілями, які створили страту і тілесні покарання:
помститися, залякати, поволі або негайно знищити злочинця, відняти у нього
можливість шкодити суспільству, і цим, кінець-кінцем, досягти мети
самозбереження [13, c. 353]. Цю ж думку пізніше повторив М.Ф.
Владимирський-Буданов, кажучи про «позбавлення злочинця засобів повторювати
злочин» [66, 358]. Тюремне ув’язнення як покарання відображає закономірний
результат розвитку суспільних (правових) відносин, які характеризуються
поступовим зростанням усвідомлення доцільності покарання за суспільно
небезпечні діяння. Позбавлення волі дозволяло, з одного боку, зберегти для
суспільства працездатну «господарську одиницю», а з іншого – примусити злочинця
досить страждати і тим самим попередж
- Київ+380960830922