РОЗДІЛ 2
ЗЕМЕЛЬНІ СЕРВІТУТНІ ПРАВОВІДНОСИНИ ………………….97
2.1. Підстави виникнення, зміни та припинення земельних сервітутних
правовідносин …………………………………………..99
2.2. Суб’єктно-об’єктний склад земельних сервітутних
правовідносин………………...……………………………………..128
2.3. Зміст сервітутних правовідносин………………………….…..148
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….171
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………...178
ДОДАТОК…………………………………………………………………………205
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. У зв’язку з проведенням земельної реформи в
Україні, у тому числі приватизації земель, назріла необхідність забезпечення
ефективного використання земельного фонду. Паювання земель із наступною
передачею їх у приватну власність, приватизація, можливість викупу землі кожним
бажаючим господарювати на ній, інтенсифікація використання земель у населених
пунктах та загальна просторова обмеженість земельного ресурсу створюють
ситуацію, за якої земельний фонд подрібнюється на невеликі земельні ділянки,
котрі об’єктивно не завжди межують з водними об’єктами, комунікаціями, шляхами
сполучення та іншими благами і вигодами, необхідними власникам та користувачам
цих ділянок для використання господарського потенціалу останніх повною мірою.
Окрім цього, інтереси землевласників та землекористувачів часто протилежні за
змістом, що також потребує врегулювання. Забезпечення землевласників та
землекористувачів кожної земельної ділянки можливістю доступу до зазначених
вигод можливе, зокрема, завдяки встановленню земельних сервітутів.
Чинне земельне законодавство не містить шляхів врегулювання більшості з
перерахованих суперечностей, або пропонує фрагментарне правове врегулювання
порушених питань. Більше того, юридична природа земельного сервітуту ще й досі
залишається поза увагою науковців, про що свідчить факт неузгодженої
регламентації земельних сервітутних відносин нормами різних галузей права.
Навіть розкриття змісту поняття "земельний сервітут", без якого важко уявити
сутність цієї категорії, не знайшло відображення у земельному законодавстві.
Ситуація ускладнюється відсутністю належного теоретичного обґрунтування мети,
призначення, місця сервітутного права в системі інших прав на землю: маємо як
відсутність комплексних теоретичних напрацювань сучасної української правової
науки в даній сфері, так і в історичному аспекті, окрім першого та єдиного
дослідження, проведеного І. Ґороновичем ще у далекому 1882 р.
Сучасні дослідження здебільшого лише побіжно зачіпають суттєві питання
земельного сервітутного права. Це роботи представників земельно-правової науки:
В.І. Андрейцева, В.К. Гуревського, В.Є. Збирита, В. Казанцева, Н Коршунова,
П.Ф. Кулинича тощо та праці цивільно-правового спрямування: О.В. Копилова,
В. Курдиновського, О.О. Михайленко тощо [61; 109; 133; 141; 165; 166; 149; 167;
182].
Непевність і незавершеність всебічної розробки категорії земельного сервітуту
зумовлює неможливість належного застосування норм законодавства, які призначені
регулювати земельні сервітутні відносини. Тобто можна констатувати відсутність
ефективних важелів правового впливу на сервітутні відносини. Прогалини у
законодавчому регулюванні у поєднанні з відсутністю теоретичного підґрунтя
спричиняють кумулятивний ефект, що позначається на ефективності регламентації
земельних сервітутних відносин.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Проведене дисертаційне дослідження виконане в контексті науково-дослідної
роботи за темою “Формування механізму реалізації і захисту прав та свобод
громадян в Україні”, яка розроблялася на юридичному факультеті Київського
національного університету імені Тараса Шевченка (з січня 2000 р., номер теми №
01 БФ042-01, номер державної реєстрації 0101 U 003579). Дисертант, зокрема,
досліджував механізм реалізації земельних сервітутних прав на земельні ділянки
як різновиду прав на землю.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є з’ясування правової природи
земельного сервітуту, визначення мети та завдань останнього, теоретичне
обґрунтування місця та ролі земельного сервітутного права в системі земельних
прав, оцінка стану правового регулювання та формулювання пропозицій до чинного
законодавства в частині регламентації земельних сервітутних відносин.
Мета дослідження отримала конкретизацію у завданнях, які поставив перед собою
дисертант:
розкрити юридичну природу земельного сервітуту;
провести історичне дослідження нормативно-правового регулювання у сфері
регламентації земельних сервітутів;
з’ясувати мету, призначення, вивести ознаки земельного сервітуту як правової
категорії, сформулювати поняття останнього;
визначити стан нормативно-правового регулювання у досліджуваній сфері та
сформулювати пропозиції по вдосконаленню чинного законодавства;
теоретично обґрунтувати та проаналізувати моделі земельних сервітутних
правовідносин, розробити шляхи вдосконалення правової регламентації останніх.
Об’єктом дослідження є нормативно-правові акти, що регламентують земельні
сервітутні відносини, практика їх застосування, наукові доробки
вчених-правників та фахівців інших галузей знань, пам’ятки історії
державно-правового регулювання.
Предмет дослідження складають правовідносини, пов’язані з набуттям,
реалізацією, зміною, припиненням, захистом земельних сервітутних прав;
суспільні відносини у зазначеній сфері, які потребують належного правового
врегулювання.
Методи дослідження. Основною передумовою дослідження земельних сервітутів у
системі земельно-правового регулювання є необхідність проведення аналізу,
виходячи із взаємозв’язку досліджуваних явищ, взаємозалежності факти