РОЗДІЛ 2 СТАНОВЛЕННЯ М. МІХНОВСЬКОГО
ЯК ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНОГО ДІЯЧА
(1890-ті рр.)
Формування особистості М. Міхновського відбувалося під впливом багатьох
чинників суспільного життя останніх десятиліть XIX ст.: від побутових до
соціально-політичних і духовних реалій тодішньої дійсності. Охопити їх усі у
повному обсязі в даній роботі неможливо, але для адекватної оцінки
громадсько-політичної діяльності М. Міхновського, його внеску в
національно-визвольну боротьбу українського народу необхідно домагатися по
можливості максимально повно, системно проаналізувати основні фактори, які
зумовили його становлення як громадсько-політичного діяча, найважливіші віхи та
визначальні напрями цього процесу. На них і буде зосереджено дослідницькі
зусилля в даному розділі.
Микола Іванович Міхновський народився 19 березня (за ст. ст.) 1873 р. в
с. Турівці Прилуцького повіту на Полтавщині (тепер Згурівський район Київської
області), про що свідчить його особова справа, яку було заведено в часи
перебування останнього на юридичному факультеті Київського університету св.
Володимира у 1891-1895 рр. [27]. Поколінний розпис роду Міхновських, який
наводить дослідник В. Кривошея [252], свідчить, що вже у 1649 р. серед козаків
Іркліївської сотні Кропив’янського полку числиться пращур М. Міхновського —
Пархом Міхненко. У наступних поколіннях замість козаків з’являються священики,
і вже далі переважну більшість роду становлять саме священнослужителі. Батько
М. Міхновського був також священиком. У 1842 р. він закінчив Переяславську
семінарію. Після цього протягом півроку служив священиком у Золотоніському
повіті, згодом — у селі Турівці, у маєтку М. Маркевича, автора п’ятитомної
історії України. Відомо, що І. Міхновський збирав фольклорний матеріал і
публікувався у “Полтавських губернських відомостях” [252, с. 99]. На відміну
від більшості зросійщених українських священиків, І. Міхновський сміливо правив
богослужіння та розмовляв лише українською мовою, що, зрозуміло, викликало
невдоволення місцевих властей. Безсумнівно, що така позиція батька вплинула на
свідомість малого Миколи.
Слід зазначити, що не лише батько М. Міхновського, а й загалом уся його родина
була національно свідомою. Про це, зокрема, згадує Д. Дорошенко: “В самих
Прилуках ми зайшли до адвоката Гаврила Міхновського, рідного брата Миколи
Міхновського, якого він дуже нагадував і обличчям і всією своєю постаттю, і
своїм патріотизмом в самостійницькому дусі. Я завважив, що на його канцелярії
напис був українською мовою, що тоді було рідкістю. Взагалі ціла родина
Міхновських була щироукраїнська” [153, с. 67].
Вже з шкільного віку М. Міхновський із задоволенням спілкується з простими
селянами, починає замислюватися над причинами їхньої тяжкої долі. Він дедалі
більше прислухається до українських народних пісень, оповідань, дум, усього
того, що давало уяву про історичне минуле нашого народу. Водночас із
захопленням читає твори Т. Шевченка, які ще більше спонукають юнака до роздумів
про тяжке становище України під владою російського царя. Середню освіту
М. Міхновський здобуває у Прилуцькій гімназії, яку закінчив 13 червня 1891 р. з
атестатом зрілості № 432 [27]. Після цього вступає до Київського університету
св. Володимира, де вивчає право. Як зазначав П. Мірчук, навчаючись в
університеті, М. Міхновський читає твори П. Куліша, М. Костомарова,
М. Драгоманова, цікавиться працями українських етнографів, знайомиться з ідеями
українофілів і хлопоманів, глибоко шанує професора О. Кониського, духовного
провідника українського студентства того часу. Проте “політичним євангелієм
залишалися для нього тільки політичні поеми Тараса Шевченка” [282, с. 20].
Міхновський майже відразу вступає в полеміку із соціал-демократичним гуртком,
що вже існував в університеті, намагаючись довести помилковість їхніх суджень.
Він стає членом студентської української громади, до якої, окрім нього,
належали: В. Шемет, А. Кучинський, І. Стешенко, Б. Камінський, П. Тучапський,
М. Кривенюк та ін. З цього, власне, й починається активне включення
М. Міхновського в духовну атмосферу та громадсько-політичне життя тогочасного
українського суспільства.
У цей час у Києві активно діяла, наскільки це було можливо в умовах суворої
політики царизму, Стара Громада. Найактивнішими членами Київської Старої
Громади були: О. Кониський, В. Антонович, М. Лисенко, Т. Рильський, Я. Шульгин,
К. Михальчук. Згодом М. Міхновський познайомився та тісно співпрацював майже з
кожним з них. Особливо сильний вплив на формування М. Міхновського як
громадсько-політичного діяча справив О. Кониський, який ще в 1873 р. був серед
засновників товариства ім. Т. Шевченка у Львові, а згодом ініціатором
перетворення його в НТШ. Він також брав активну участь у заснуванні часописів
“Зоря” та “Правда”, які згодом виконували важливу функцію — піднімали рівень
національної самосвідомості українців як підавстрійської, так і підросійської
України. Співпраця української інтелігенції по обидва боки кордону була досить
ефективною. У Наддніпрянщині посилювався інтерес до українського питання, в
результаті чого кількість учасників українського національного руху з кожним
роком все більше і більше зростала.
Підйом політичної свідомості української нації призвів до появи перших
українських партій. Піонером українського партійного будівництва стає,
безперечно, Галичина, де у 1890 р. виникає Русько-українська радикальна партія,
діяльність якої сприяла консолідації українського суспільства в межах
Австро-Угорщини. Сучасники тих подій писали про позитивні зрушення, які
відбулис
- Київ+380960830922