РОЗДІЛ 2
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ ПІВНІЧНОЇ БЕССАРАБІЇ
2.1. Національний, соціальний та релігійний склад населення
Найбільш цінним джерелом для визначення національного та соціального складу населення є, безумовно матеріали першого загального перепису Російської імперії 1897 р. Незважаючи на надзвичайну скрупульозність викладення даних, його потрібно використовувати з певною пересторогою, особливо стосовно національної приналежності. Так, до поняття "руського" елементу офіційно включали представників росіян, українців та білорусів. Це ж стосується й інших джерел (наприклад документів ДП МВС та БГЖУ).
На 1897 р. населення Бессарабської губернії складалося з 1935412 осіб (з них 991239 чоловіків та 934173 жінки) [200, с.ХІІІ]. Відразу помітна значна густота та чисельність населення Північної Бессарабії. Найбільшим серед інших за людським ресурсом був Хотинський повіт - 307532 особи (16% населення губернії), за ним слідував Кишинівський (279657 осіб - 14,4%) та Акерманський (265247 - 13,7%) повіти. Географічно близькі до Північної Бессарабії Бєльцьський та Сорокський повіти включали 11% (211448 осіб) та 11,3% (218861 осіб) відповідно[200, с.ХІІІ]. Переважну більшість бессарабського населення складали селяни, міщани в губернії становили тільки 15,2%. Зрозуміло, що більша частина міського населення мешкала в губернському центрі - Кишиневі (108483 - 37%). Більшість інших міст - повітових центрів (Ізмаїл, Бєльці, Хотин) населяло по 18-20 тис. мешканців. Найменші повітові міста губернії - Сороки та Оргієв - по 15 та 12 тис. відповідно. Населення Хотина (18398 осіб) складало 6,2 % від усього населення повіту та 0,9% від загальної чисельності населення Бессарабської губернії[200, с.ХІІІ].
У загальнобессарабських масштабах найчисельнішою нацією були молдовани, яких, згідно перепису 1897 р. у губернії мешкало 920919 осіб, або 47,6%. Далі йшли українці - 19,6%, євреї - 11,8%, росіяни - 8%, болгари - 5,3% та інші нації [Див.табл.:А.2]. Територіально регіон Північної Бессарабії практично охоплював Хотинський повіт. Данні першого всеросійського перепису свідчать, що на його території мешкало 307532 особи. Порівнявши ці данні з даними церковного обліку бессарабського населення 50-х рр. ХІХ ст.(144415 осіб у Хотинському повіті), можна прийти до висновку про стрімке збільшення його чисельності на протязі ХІХ ст.[289, с.56].
У цих двох джерелах помітна більшість українського елементу серед решти населення Північної Бессарабії. У 50-ті рр. тут нараховувалося 83892 осіб української національності, що складало трохи більше 58% населення[289, с.57]. На 1897 р. перепис нараховує вже 163738 українців, частка яких у Хотинському повіті зменшилася до 53%[200, с.2-3]. Українці також займали помітний відсоток на інших землях губернії - 26,7% у Акерманському повіті (70797), 16% у Сорокському (35094), 11,4% у Бєльцьському повітах (24067) тощо[200, с.2-3].
Стрімке збільшення північнобессарабських українців у ХІХ ст. проходило, головним чином, через активні міграційні процеси їх побратимів з Галичини та Буковини, Поділля, Слобожанщини[284, с.184]. За даними етнографів 70-х рр. ХІХ ст., українці заселяли 7 з 12 волостей Хотинського повіту, у інших 5 спостерігалися окремі українські або молдаво-українські села. Загалом, у цей час нараховувалося 112 селищ повіту, де мешкали українці, у тому числі 90 однорідно українських, і ще 22 змішаних[284, с.180]. Пізніші дані (приблизно кінця ХІХ ст.) Бессарабської губернської управи, що були опубліковані Степановим, говорять вже про 119 з 178 селищ повіту, де мешкали українці, у тому числі - 108 однорідних та 11 змішаних[325, с.208]. Це співпадає з спостереженнями сучасників про асимілятивні процеси у молдаво-українському середовищі, де в залежності від переважання тієї чи іншої народності відбувалася або українізація молдаван, або омолдавлення українців.
Бессарабські українці, так само як і українці Закарпаття, Галичини та Буковини називали себе "русинами" або "руснаками". У зв'язку з цим частина дослідників вважає їх окремим субетносом, що є більш близьким до росіян, аніж до українців, або взагалі окремою нацією[326, с.1-10]. Згідно цієї концепції руснаки є автохтонним слов'янським населенням, що збереглося з часів Київської Русі. У іншій інтерпретації це росіяни, що розмовляли "малоруським діалектом"[269, с.142-143].
Однак більшість сучасних дослідників етнонаціональних процесів Бессарабії (Кабузан, Зеленчук, Степанов) вказують на ідентичність корінного населення досліджуваного регіону, Західноукраїнських земель та Наддніпрянщини. Ще Берг на поч. ХХ ст. зауважував, що "...наші малороси називають себе руснаками або руськими"[231, с.96]. У розумінні Зеленчука, якій посилається на дослідження П. Чубинського та К. Михальчука, русини - це одна з етнографічних груп українців[284, с.180-181]. Степанов, у свою чергу, вважає їх однією з етнічних груп тих самих українців[326, с.238]. Разом з тим, не підлягає сумніву належність більшості населення Північної Бессарабії до української національності.
Другою за чисельністю національністю, що мешкала на теренах краю [Див.табл.:А.3], були молдовани - 73303 особи на 1897 р., що складало 24% всього населення Хотинського повіту[200, с.2-3]. Так само як і українці, молдовани споконвіку мешкали на території північнобессарабського регіону. Також на протязі ХІХ ст. відбувалося збільшення кількості молдован краю при одночасному зменшенні їх частки по відношенню до всього населення (цей процес був характерний і у загально-губернських масштабах). Молдовани у Північній Бессарабії мешкали переважно на території Новоселицької та Єдинецької волостей (складали більшість населення всієї губернії, окрім Хотинщини та Акерманського повіту).
Сусідство між українцями та молдованами не породжувало ворожнечі або нездорового суперництва. Навпаки, два народи живилися здобутками культури, побуту, досвідом господарювання. У більшості молдавських сіл знали українські народні пісні, танці, і навпаки