РОЗДІЛ 2
ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ РІЧКОВИХ БАСЕЙНІВ УКРАЇНИ
Якісний і кількісний склад молюсків обумовлені гідрологічними і гідрохімічними
умовами водойм, в яких вони поселяються, тому у цьому розділі наведено
відповідні відомості по найголовніших річкових басейнах України – Дунаю,
Дністра, Південного та Західного Бугу, Дніпра, Сіверського Дінця, річок Криму
(рис. 2.1), які ми беремо до уваги, здійснюючи фауністичний і хорологічний
огляд молюсків підродини Planorbinae.
Басейн Дунаю. Дунай (довжина ? 2960 км, площа басейну ? 817 тис. км2) – одна з
найбільших річок Європейського континенту. В Україні він представлений
водозборами приток Тиси і Пруту та малими річками, які впадають в озера і
лимани дельти Дунаю.
Тиса (довжина ? 966 км, площа басейну ? 153 тис. км2) у верхів’ї – типова
гірська річка. По Закарпатській долині вона тече більш спокійно, а досягнувши
м. Чоп, набуває ознак річки рівнинної. Найбільші притоки Тиси – Латориця і Уж.
Мінералізація води становить 194–209 мг/дм3. До олігосапробних водних об’єктів
належить лише гірська зона Тиси, решта її течії забруднена органічними
речовинами [74, 218].
Прут (довжина ? 967 км, площа басейну ? 27,5 тис. км2) бере початок на
північно-східному схилі Карпат (на висоті близько 1600 м), тече у
південно-східному напрямку і впадає у Дунай. У басейні Пруту виділяють 3
ділянки: верхню – гірську і передгірську (від витоку до м. Чернівці), середню
(від м. Чернівці до с. Скуляни) і нижню (від с. Скуляни до гирла). У межах
України протікають лише верхня і частина середньої ділянки річки.
Швидкість течії у верхній ділянці становить 1 м/с і більше, у середній – 1–3
м/с. Мінералізація води – 217–350 мг/дм3 [48].
Українська частина нижньої течії Дунаю починається нижче м. Рені, а дещо вище
від м. Ізмаїл бере початок дельта Дунаю. Ця ділянка характеризується невеликою
швидкістю течії (0,5–1 м/с), підвищеною каламутністю, прозорість води становить
тут 0,2–0,5 м, рН – 7,6–8,4. Мінералізація води – 374–475 мг/дм3. Пониззя Дунаю
досить забруднене органічними речовинами – БСК5 становить 2–4 мг О2/дм3,
досягаючи часом аж 10,6 мг О2/дм3 [287].
Басейн Дністра. Дністер (довжина ? 1362 км, площа басейну ? 72,1 тис. км2) бере
початок на північно-східних схилах Карпатських гір (на висоті близько 1000 м
над р.м.), тече у південно-західному напрямку і впадає у Чорне море через
Дністровський лиман. Дністер має 386 приток, з яких найголовніші – Стрий,
Свіча, Ломниця, Бистриця, Золота і Гнила Липа, Сірет, Збруч, Смотрич, Мурафа
[195]. Басейн Дністра розділяють на три частини: верхню ? Карпатську частину
(від витоку до м. Нижнів); середню ? Волино-Подільську частину (від м. Нижнів
до м. Дубоссари у Молдові) і нижню частину (від м. Дубоссари до гирла). Водні
об’єкти верхньої частини розташовані у різних ландшафтно-географічних зонах:
гірській, передгірській і рівнинній [48].
У гірській частині і у районі Волино-Подільської височини дно ріки кам’янисте,
вкрите валунно-гальковими відкладеннями або піщано-гравійним підстилом, на
решті течії ? піщане або мулисто-піщане. Швидкість течії 0,7–2 м/с. Прозорість
води переважно 10?30 см, лише у осінньо-зимовий меженний період вона становить
50?100 см [47].
Показники мінералізації води збільшуються у напрямку від верхньої до нижньої
течії Дністра. У гірській зоні мінералізація води становить 120?200 мг/дм3, у
передгірській ? 200?400, у рівнинній верхів’я ? 400?500, у середній течії ?
460?685, у нижній течії ? 220?680, досягаючи значень до 1000 мг/дм3 [72, 187,
298]. До олігосапробних водних об’єктів належить лише гірська зона Дністра,
решта ріки є у тій чи іншій мірі забруднена органікою.
Басейн Південного Бугу. Південний Буг (довжина ? 806 км, площа басейну ? 63,7
тис. км2) бере початок на підвищеній частині Волино-Подільського плато (321 м
над р.м.), тече з північного заходу на південний схід і впадає у Бузький лиман,
з’єднаний через Дніпровський лиман з Чорним морем. Його водозбірна площа
повністю розташована у межах України. Межа між річкою і Бузьким лиманом
знаходиться у місці злиття Інгулу і Південного Бугу. Басейн Південного Бугу
розділяють на три частини – верхню, середню і нижню [48]. Верхня течія
Південного Бугу включає притоки Бужок, Іква, Ров, Соб. Мінералізація води –
180?570 мг/дм3. Середня течія приймає річки Савранка, Синиця, Кодима, Синюха,
Гірський і Гнилий Тикич, верхню частину Інгулу. Мінералізація води – 260?800
мг/дм3. Нижня течія ріки включає притоки Мертвовод, Чичиклія, гирлову ділянку
Інгулу. Мінералізація води становить 260?980 мг/дм3. Води тут слабколужні (рН
7,4–8,1). Пониззя Південного Бугу досить забруднене органічними речовинами –
БСК5 становить там 2,1–6,1 мг О2/дм3, досягаючи часом значення 8,9 мг О2/дм3
[8, 114].
Басейн Західного Бугу. Західний Буг (довжина ? 815 км, площа басейну ? 73,3
тис. км2) – права притока Вісли, яка впадає у Балтійське море. Він бере початок
на північних схилах Волино-Подільської височини. У верхній течії перетинає
заболочену рівнину Малого Полісся, нижче м. Червонограда – західну частину
Волинської височини. Основними правобережними притоками його є річки Білосток,
Луга, Неретва. Західний Буг – це рівнинна річка із глибоко врізаним руслом,
пологими берегами, піщано-мулистими та мулистими донними відкладеннями.
Швидкість течії 0,6–1 м/с, каламутність води 20–100 г/м3, мінералізація –
340–570 мг/дм3 [48]. З басейном Дніпра Західний Буг має зв’язок через систему
каналів.
У басейні Західного Бугу розташовані найбільші озера України – це озера Шацької
групи. Найкрупнішими з них є Світязь, Пулемецьке, Луки, Люцимир. Ці озера
розташовані у широких заболочених низов
- Київ+380960830922