РОЗДІЛ 2
ОРЕСТ НОВИЦЬКИЙ ПРО СУТНІСТЬ ТА ПРЕДМЕТ ФІЛОСОФІї
Для того, щоб розкрити і осягнути всю глибину філософських поглядів
О.Новицького, необхідно звернути увагу на стан філософської науки у другій
половині ХІХ- поч.ХХ ст. в Україні, а особливо – на феномен Київської
духовно-академічної філософії, представником якої і є Орест Новицький.
Київська духовно-академічна філософія ХІХ-поч.ХХст. залишається ще зовсім не
вивченим етапом розвитку української філософської думки. Свого часу її
несправедливо звинувачували в еклектизмі і компілятивності, а її представників
називали нікчемними схоластами ХІХ ст. Завдяки таким необ’єктивним
трактуванням, академічна філософія була практично вилучена і позбавлена уваги
дослідників. Тому нагальною потребою постає спрямування наукових пошуків у
вивченні історії академічної філософії ХІХ-поч.ХХст. Тим паче, що за доречною
оцінкою академічної філософії М.Луком, який зазначає, що саме в межах як
академічної філософії загалом, так і духовно-академічної філософії, зокрема,
досягнення філософії відтворились найбільш повно. Йшло оволодіння останніми на
той час здобутками західної філософії і, насамперед, її категоріальним
апаратом. Рівень тогочасної професійної філософської науки був досить високим;
саме в її межах розглядалися найактуальніші проблеми та здобутки природничих
наук та духовного життя суспільства, формувався певний рівень філософської
культури тогочасної молоді і суспільства, загалом. Без осмислення
професійно-академічної філософії загалом неможливо оцінити стан філософської
культури України другої половини XIX – початку XX ст.[78,с.4-5].
Представники Київської духовно-академічної філософії відіграли важливу роль як
в українській, так і в російській культурі. Не дивлячись на велику відмінність
у поглядах окремих персоналій, варто відзначити і певну спільну спрямованість у
філософських пошуках представників цієї школи: це звернення до
історико-філософської спадщини минулого, орієнтація на німецьку класичну
філософію. Але, як зауважує Н.Мозгова: “Судячи із залишеної київськими
філософами спадщини, німецький контекст у ній стає домінуючим. Хоча ще був
польський, український, великодержавно-російський. Усі вони перетиналися,
“полемізували” і кожен з них прагнув домінувати” [81,с.10].
Саме в академіях, за В.Зеньковським, вперше виникає ідея своєї національної
філософії, яка спиралася на вчення церкви і в той же час у вільному синтезі
використовувала ідеї західноєвропейської філософії.
Ще однією характерною рисою академічної філософії другої половини ХІХ-поч
ХХст. була спроба вирішити питання співвідношення віри та знання. Це питання
було одним з основних і у творчості Ореста Новицького.
Представляли академічну філософію в основному викладачі духовної академії
(заснованої у 1819 році після закриття Києво-Могилянської академії) та
Київського університету, відкритому у 1834 році. Втім, потрібно сказати, що
найвизначніші викладачі університету були вихованцями Київської духовної
академії. Серед них особливо виділялися В.Карпов, О.Новицький, Й.Міхневич,
П.Авсенєв, С.Гогоцький.
Н.Мозгова зазначає: “Тривалий час КДА була головним осередком зрощення
філософської думки, яка поволі звільнялася від схоластичних канонів,
догматичних обмежень, набуваючи як корпоративної своєрідності, так і
національного забарвлення. Цю своєрідність випускники КДА успішно передавали
іншим академіям, семінаріям, університетам, започатковуючи нові філософські
напрямки, доктрини, школи. Де б не працювали знані академісти, відгуки про їхню
роботу завжди були схвальними”[81, с.6].
З 1819 по 1849 рік професором філософії в Академії був І.Скворцов, який вів
практично всі курси філософських наук. Нагадаємо, що І.Скворцов один із перших
пройшов у викладанні філософії від традиційного вольфіанства до філософії
Канта. Особливу увагу він приділяє історії філософії, викладаючи її за
першоджерелами, коментуючи й аналізуючи їх. Слід зазначити, що заслуга
І.Скворцова не стільки в науковій діяльності, скільки в педагогічній, достатньо
назвати одного із його учнів – ректора КДА архімандрита Інокентія (Івана
Борисова). Саме у період його ректорства склалися найсприятливіші умови для
розвитку філософії. Архімандрит Інокентій, професор богословія, не будучи
професійним філософом, якщо так можна сказати, справив на вітчизняну філософію
надзвичайний вплив: за його ініціативою у 1831 році запроваджується викладання
російською мовою, що дало змогу розробляти власну філософську мову, професорам
була надана можливість читати власні курси з філософії, відмовившись від
застарілого посібника Вінклера. Саме за часів ректорства архімандрита Інокентія
зросла ціла плеяда філософів, що сприяли створенню самобутньої вітчизняної
філософії: В. Карпова, О.Новицького, Й.Михневича, П.Авсєнєва, С.Гогоцького,
пізніше КДА закінчує і П.Юркевич.
Важливе значення у становленні ідей представників Київської
духовно-академічної філософії мало звернення до християнського неоплатонізму.
Зокрема, В.Карпов видав у перекладі російською мовою зібрання творів Платона.
Інший попередник О.Новицького П.Авсєнєв більше схилявся до шелленгіанства,
також захоплювався ідеями Платона, Плотіна, Беля, Отців церкви – Макарія
Єгипетського та Ісаака Сиріна. Симпатії до шелленгіанства виявив і однокурсник
П.Авсєньєва Й.Міхневич, який популярно роглянув філософію Шеллінга у праці
“Досвід простого викладу системи Шеллінга, що розглядається разом із системами
інших германських філософів”. Потрібно сказати, що у цій праці ми спостерігаємо
певну переорієнтацію з філософії
- Київ+380960830922