РОЗДІЛ 2
ПРИРОДНИЙ КАПІТАЛ ЯК ВАРТІСНА СКЛАДОВА ВІДТВОРЮВАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
2.1. Удосконалення економічного механізму екологізації виробництва та
споживання природних ресурсів
Природні ресурси країни водночас виступають об’єктом суспільної праці та
науково-освітної діяльності, тобто відіграють значну роль у забезпеченні
суспільства виробничою сировиною і провідну естетично-виховну роль. Вони також
забезпечують умови існування населення, тобто виконують роль публічного ресурсу
споживання. Крім того, функції асиміляції господарських та побутових
відходів, що притаманні природному середовищу, визначають ступень екологічної
безпеки функціонування господарського комплексу держави і потенціальну
можливість його розширеного відтворення. Тому наприкінці ХХ століття світові
фінансові структури в оцінках потенціалу сталого соціально-економічного
розвитку надають велику увагу вартісним оцінкам національного природного
капіталу.
Вартість природного капіталу України, що розрахована по ефективності їх
використання відповідно до методики Світового банку [209], складала на початок
2000-х рр. біля 700 млрд. дол. США, причому основна частка капіталу припадала
на мінерально-сировинні та енергетичні ресурси – корисні копалини (95-96%) і
лише 3-4% забезпечували земельні ресурси сільськогосподарського призначення
(виробництво продуктів харчування та сировини). Ефективність використання
лісових та рекреаційних ресурсів у народному господарстві практично не
впливала на вартісні оцінки природного капіталу України. Аналіз цих оцінок
вказує на те, що ефективність використання природно-ресурсного капіталу, який
оцінювався національними фахівцями [178, c. 264] у розмірі до 1660,5 млрд. дол.
США по внутрішніх цінах, дуже низька та наближується до країн, що
розвиваються, таких, як Тринідад і Тобаго, Нова Гвінея та Венесуела. Природний
капітал, людська праця, створені засоби виробництва і обігові кошти (фінансові
ресурси або вироблена додана вартість) у сучасної економічної теорії є
чинниками виробництва, що доповнюють друг друга. Випуск продукції припускає
обов’язкову участь усіх цих чинників у виробничому процесі:
Q = f(Kas, Kr, Kn , L), (2.1)
де Q – обсяг випуску продукції виробництва;
Kas – основні фонди виробництва (основний капітал);
Kr – обігові кошти виробництва (обіговий фінансовий капітал);
Kn – природний капітал;
L – труд, де ефективність труда або трудомісткість є функцією людського
капіталу.
Водночас у процесі виробництва певною мірою можливо взаємозаміщення одного
чинника виробництва іншим. Наприклад, співвідношення між земельними ресурсами,
засобами виробництва (капіталом) і кількістю витраченої праці достатньо
еластично. Скорочуючи кількість сільськогосподарських угідь, за рахунок
концентрації засобів виробництва і праці на одиниці площі можна підтримувати
достатній рівень випуску продукції шляхом підвищення ефективності використання
земельних ресурсів або їх продуктивності засобами меліорації ґрунтів [88, 89].
Можливість взаємозаміщення чинників виробництва (або різноманітних видів
капіталу) необхідно враховувати для підвищення ефективності використання
природних ресурсів при переході економіки до сталого розвитку. Такий розвиток
забезпечується простим або розширеним відтворенням природно-ресурсного і
виробничого потенціалу, що задовольняє умові:
Ft(Kas, Kr, Kn , L) ? Ft+1(Kas, Kr, Kn , L). (2.2)
Можливості заміни природних ресурсів штучно створеними засобами (наприклад,
природної родючості ґрунтів – штучною на основі хімічної меліорації земель)
обмежуються поняттям критичного природного капіталу [157, с. 138] (Nct), який
обумовлено різницею:
Knсt= Kn - Kn qt, (2.3)
де Knсt – критичний природний капітал;
Kn qt – природний капітал, що ще можна замінити штучним.
Недостатнє розуміння концепції критичного природного капіталу призвело до
формування в Україні природомісткого (техногенного) типу виробництва, який
характеризується:
швидким вичерпанням невідновлювальних природних ресурсів (насамперед,
енергетичної та металевої природної сировини);
підвищеною експлуатацією відновлювальних (водних, земельних, лісових) ресурсів
на межі їхньої можливості до самовідтворення;
негативними зовнішніми ефектами галузей народного господарства (додаток Д) і
відповідним нанесенням соціально-економічних збитків (втрат природного і
людського капіталу) суміжним галузям та третім особам.
Техногенний тип економічного розвитку України характеризується суттєвими
негативними зовнішніми витратами – соціальними та еколого-економічними, що
спричиняють додаткові витрати суміжних галузей на покриття відповідних втрат
продуктивності виробничих ресурсів, проте вони не приймаються до уваги в
оцінках ефективності економіки. Вченими-економістами на початку 1990-х рр.
[25, 45, 52, 62, 96] з метою забезпечення екологічної складової сталості
соціально-економічного розвитку ставилося питання про скорочення випуску
промислової продукції, виробництво і споживання якої завдає значної шкоди
навколишньому середовищу та виснажує запаси природної сировини. Деяким
розвинутим країнам удалося домогтися відносної екологічної стабільності, не
знижуючи обсягів виробництва в умовах пріоритету екологічної парадигми
розвитку [189-191, 193, 206], проте якісного поліпшення ситуації так і не
відбулося. Цей факт пояснюється тим, що загальна ідеологія пріоритету
споживання не змінилася – як і раніше, в першу чергу вирішуються питання
економічного зростання, максимального нарощування виробництва, використання
досягнень науки і техніки з метою найбільшого задоволення споживчого п
- Київ+380960830922