РОЗДІЛ 2
ЛЕКСИКО-ФРАЗЕОЛОГІНА НОМІНАЦІЯ ІСПАНОМОВНИХ ЕТНОСІВ В АМЕРИКАНСЬКОМУ ВАРІАНТІ
АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ
2.1. Мультикультуралізм та білінгвізм у США
Серед усіх промислово розвинених держав США характеризується найбільшою
етнічною та расовою розмаїтістю. Особливість статусу Сполучених Штатів
переважно визначається їх демографічним складом – головним механізмом етнічного
формування американської нації стала імміграція. Згідно перепису 2000 року,
населення Америки сягає близько 282 мільйони, переважну більшість з яких
складають громадяни європейського походження (75%). На другому місці –
іспаномовні (за походженням) етноси, що є іммігрантами (або їх нащадками) з
Мексики, Центральної та Північної Америки. Вони складають понад 35 мільйонів
або близько 12,5% населення. Проте дослідники свідчать, що у період з квітня
2000 року по липень 2002 року кількість іспаномовних етносів збільшилася до 38
мільйонів [204, p.4A; 255, р. 97].
Дослідники прогнозують, що у 2050 р. вихідці з Латинської Америки складатимуть
24 % всього населення США, а саме, 94 мільйони. Представники іспаномовних
спільнот мешкають по всій території Сполучених Штатів, але здебільшого
іспаномовне населення Америки, зосереджено у штатах Флорида, Луізіана, Міссури,
Техас, Каліфорнія, Нью-Мексико, Аризона. У деяких регіонах штату Техас, а саме,
у місті Ел Сенізо англійська мова навіть поступається іспанській у кількості
носіїв, а у м. Лос-Анджелес штату Каліфорнія приблизно 47 % населення складають
вихідці з Латинської Америки. [246]
За даними перепису населення 2000 р., третє місце посідають афроамериканці,
кількість яких складає 34 мільйони (12,3%) всього населення країни [233, с.3].
Американці азіатського походження складають приблизно 10 мільйонів або 3,6%
населення. Автохтонне населення США (2 мільйони або 1%), а саме, індіанці,
ескімоси та алеути є представниками єдиної групи, що складається не з
іммігрантів [233, с.3]. За прогнозами дослідників, у 2050 році 50% населення
Сполучених Штатів складатимуть представники етнічних меншин [279, с.1-2].
Очевидно, що термін „етнічні меншини” має втратити при цьому свою придатність.
Вже сьогодні етнічні меншини складають чверть населення країни, а незабаром ця
цифра відповідатиме кількості американців іспаномовного походження у США [279,
с.10]. Хоча, слід зазначити, що згідно з результатами соціологічних опитувань
71% мексиканців погоджуються приймати участь у так званій „програмі тимчасової
імміграції” (temporary immigration programme), яка передбачає дозвіл на тривале
легальне перебування у Сполучених Штатах [269, с. 26].
Так, мультикультуралізм, який ми розуміємо як співіснування на одній
географічній території декількох етнокультурних спільнот, в Америці зумовлює
явище полілінгвізму, оскільки фактично всі етнічні меншини є носіями другої
мови, мови власного етносу (незалежно від ступеня володіння цією мовою та рівня
володіння англійською мовою). Відомо, що за критерієм кількості існуючих мов
мовну ситуацію у США взагалі вважають екзоглосною, тому що вона включає
сукупність різних мов. Окремий підхід до полілінгвізму Сполучених Штатів
дозволяє розглядати білінгвізм як його тип. Одним із визначальних феноменів
мовної ситуації у США є явище англійсько-іспанського білінгвізму, зумовлене
явищем бікультуралізму (нагадаємо, що сукупність всіх культур іспаномовних
етносів, якими представлена Америка, ми позначаємо терміном „іспаномовна
культура”).
Коротко розглянемо основні питання, пов’язані з білінгвізмом. Внаслідок
міжетнічних контактів та безперервних міграцій населення явище білінгвізму
розповсюджено у всьому світі (зокрема, у Канаді, Новій Зеландії, Ізраїлі, Перу,
Парагваї, Україні і т.д.). США фактично посідає п’яте місце серед крупніших
країн світу, в яких розповсюджена іспанська мова [272, с. 18]. Хоча, слід
відзначити, що при цьому 54% іммігрантів-нелегалів не володіють англійською
мовою [269, с. 26].
Проблематика білінгвізму залишається одним із полемічних питань у мовознавстві,
а відсутність загальноприйнятого визначення цього явища і наявність цілої низки
обґрунтованих та взаємодоповнюючих дефініцій пов’язані з його багатогранністю
та комплексністю. В кожному з існуючих визначень білінгвізму характеризуються
лише окремі аспекти цього феномену. Білінгвізм є психолінгвістичним явищем, яке
проявляється, насамперед, у мовленні, що дозволяє розглядати білінгвізм як
паралельне або поперемінне вживання індивідом двох мов або як практику
поперемінного користування двома мовами. Виходячи з цієї дефініції, її
прихильники, наголошують, що саме двомовному індивіду належить визначальна роль
при виникненні мовних контактів [див. напр., 27, с. 22]. Ступінь
співвіднесеності понять „білінгвізм” та „взаємовплив мов”, а також той факт, що
двомовність є основною формою зіткнення мов, дозволяють вважати білінгвізм
процесом контактування мов [110, с. 198]. О.Ахманова іменує білінгвізм однаково
досконалим володінням двома мовами, застосовуваними в різних умовах спілкування
[7, с. 125].
На нашу думку, останнє визначення білінгвізму почасти носить суперечливий
характер. Йдеться про суттєве, на наш погляд, протиставлення понять
„білінгвізм” та „диглосія”. Перше, як відомо, було введено Ч.Фергюсоном і
визначається як існування у суспільстві двох мов або двох форм однієї мови,
застосовуваних в різних функціональних сферах. Дослідники підкреслюють
відмінність диглосії від білінгвізму та полілінгвізму, яка полягає в свідомій
оцінці носіями цих двох мов або діалектів за шкалою „високий – низький”
(„урочистий – повсякденний”), що спостерігається при диглосії [303, 136].
Крім того, яв
- Київ+380960830922