РОЗДІЛ 2. СУТНІСТЬ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НОРМИ ПРО ЗАТРИМАННЯ ОСОБИ, ЩО
ВЧИНИЛА ЗЛОЧИН, ЯК ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЄ
ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ
2.1. Кримінально-правове значення, функції та соціальна цінність норми про
затримання особи, що вчинила злочин
Інститут затримання особи, що вчинила злочин, представлений в КК України
вперше. Раніше подібні питання розглядалися або в рамках необхідної оборони,
або крайньої необхідності. На даний час відповідно до ст.38 КК України: «Не
визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після
вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і
доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено
перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи» [75, с.120].
Кримінально-правові відносини починають реалізовуватися за допомогою норм
кримінального процесу. З моменту порушення кримінальної справи в суто
визначених формах забезпечується невідворотність кримінальної відповідальності
і покарання, передбачених у тій нормі кримінального права, що була порушена
злочинцем [76]. Іншими словами, за допомогою норм кримінального процесу
кримінально-правові відносини знаходять своє логічне втілення.
З виникненням кримінально-процесуальних відносин заходи, що застосовуються до
злочинця, носять правоохоронний і правообмежувальний характер. Заходи, що
забезпечують процесуальні гарантії обвинувачуваного, носять правоохоронний
характер, а заходи, що обмежують чи позбавляють його визначених прав, носять
правообмежувальний характер (обшук, привід, накладення арешту на майно тощо).
Реальне виконання цих заходів можливе, коли відома особа, що вчинила злочин і
місце її перебування. Злочин розкритий, злочинець встановлений, затриманий,
йому інкримінується норма кримінального права, яку він порушив і відповідно до
санкції цієї норми визначається покарання. Кримінально-процесуальні норми свою
функцію завершують і кримінально-правові відносини припиняються.
Однак, у ситуаціях, коли злочинці намагаються ухилитися від слідства і суду,
для їхнього затримання окрім правоохоронних і правоообмежувальних заходів,
передбачених законом, можуть бути застосовані заходи, передбачені в ст.38 КК
України. Правові підстави застосування цієї норми вступають в дію з того
моменту, коли злочинець ухиляється від затримання, а заходи процесуального
впливу виявляються недостатніми для реалізації кримінально-правових відносин.
Названа норма регулює кримінально-правові відносини на найбільш критичному
етапі їхнього розвитку. Особливістю даного етапу є те, що в цей період особі,
що вчинила злочин, з метою її затримання правомірно може бути заподіяна фізична
шкода. Застосовувані в цих випадках кримінально-правові заходи необхідні і
соціально корисні. З їхньою допомогою не тільки відновлюється порушений
правопорядок, але і реалізується норма кримінального права, що була порушена.
Регламентація кримінально-правових відносин за допомогою норми права про
затримання особи, що вчинила злочин викликається не тільки необхідністю
виконання завдань невідворотності кримінальної відповідальності, але й
необхідністю забезпечення конституційних гарантій недоторканості особи. І чим
докладніше будуть регламентовані кримінально-правові відносини у своєму
розвитку, тим повніше буде правова визначеність учасників цих відносин, що
створить додаткові гарантії дотримання законності.
Опис функцій конкретної правової норми відповідає на запитання – які напрямки
правового впливу здійснює дана норма на регульовані нею суспільні відносини.
Дослідження процесів впливу норми кримінального права про затримання особи, що
вчинила злочин на регульовані нею специфічні відносини показує, що ця норма
одночасно здійснює кілька функцій – організацію боротьби зі злочинністю й
охорону інтересів правосуддя.
Відповідно до даної норми розширюються права громадян у боротьбі зі
злочинністю, підвищується рівень правових гарантій прав і свобод людини. У
цьому виявляється регулятивна функція норми, що регламентує соціально-корисні
дії, спрямовані на затримання злочинця. Регулятивна функція здійснюється шляхом
власного впливу на суспільні відносини, що складаються.
Цей власний вплив проявляється, по-перше – у закріпленні визначених відносин,
по-друге – у їхній забороні, по-третє – у їхньому стимулюванні. Розглянута
норма права, здійснюючи регулятивну функцію, сприяє реалізації всього комплексу
заходів щодо затримання злочинця. Визначаючи учасників кримінально-правових
відносин по затриманню злочинця, вона (норма) покладає на них визначені
юридичні обов’язки і наділяє їх суб’єктивними правами.
У відношенні тих, хто не сприймає правовий припис закону, вона дозволяє
застосовувати насильницькі заходи, навіть заподіяння шкоди. Передбачене цією
нормою насильство не є покаранням, а мірою, що перешкоджає ухиленню злочинця
від законного кримінально-правового затримання.
На відміну від інших кримінально-правових норм, що передбачають кримінальну
відповідальність за конкретні злочини, розглянута норма регламентує
соціально-корисні дії – затримання особи, що вчинила злочин і зв’язане з ним
правомірне заподіяння їй шкоди, що є однією з обставин, які виключають
злочинність діяння. І якщо перші норми реалізуються спеціально уповноваженими
на те органами держави, то норма про затримання злочинця реалізується як
суб’єктивне право громадян і юридичний обов’язок службових осіб, що ведуть
боротьбу зі злочинністю. При цьому процес її реалізації пов’язаний, насамперед,
з активними діями громадян.
Регулюючи ж кримінально-правові відносини по затриманню злочинця, розглянута
норма
- Київ+380960830922