РОЗДІЛ 2
ЗЛОЧИННІСТЬ, ЯК ОБ'ЄКТ ДЕРЖАВНОГО КОНТРОЛЮ
2.1. Методологічні засади державного впливу на злочинність
Злочинність - відносно масове явище всякого суспільства, яке складається із сукупності передбачених кримінальними законами вчинків, скоєних на тій чи іншій території протягом певного часу. Так визначається злочинність багатьма підручниками та навчальними посібниками з кримінології. У наукових працях, виданих в доперебудовні роки, акцент зміщено на класовий зміст та соціальну обумовленість злочинності, що відповідало загальній ідеологічній спрямованості (партійності) всіх суспільних наук того часу.1
Але відносно криміногенної ролі соціального чинника серед кримінологів не було і досі не має єдиної думки.2
Філософські проблеми кримінології автором не розглядаються, оскільки це не входить у тему дисертаційного дослідження. Водночас слід відзначити, що злочинність - це не механічна сума злочинів, а їх система: різні види правопорушень між собою взаємопов'язані, одні злочини зумовлюють інші, а так званий злочинний світ має кримінальну субкультуру, свої "закони" і засоби впливу на тих, хто їх порушує.
Науковий підхід в організації боротьби з злочинністю обумовлений не тільки розумінням громадської небезпеки, але і чітким уявленням про її місце, роль і функції в суспільстві.3
Як уже відмічалося вище, кримінологічна доктрина боротьби з злочинністю була спрямована на обгрунтування можливості ліквідації причин і умов злочинності. Таким чином, на протязі багатьох десятиліть в якості основного об'єкту попередження злочинності виступали криміногенні чинники - причини злочинності і сприяючі їй умови.
Поряд з таким баченням методологічних засад визначення об'єкту профілактичної діяльності можливі і інші підходи у вирішенні цього питання.
Так, Ігошев К.Е. і Шмаров І.В. стверджують, що "в якості об'єкту соціального контролю у сфері профілактики злочинів повинна розглядатися особа, яка допустила порушення певних правил поведінки, встановлених нормами права".4 В указаній роботі автори детально характеризують підстави встановлення соціального контролю за різними категоріями людей, які скоїли правопорушення або виявили схильність до цього.
Визнаючи цю точку зору цілком слушно звернути увагу на те, що такий підхід необгрунтовано звужує сферу державного контролю. За певних умов, поза увагою залишається колосальний масив актів антигромадської поведінки - злочинів, що в масовому своєму виявленні звуться злочинністю.
Злочинність як специфічне соціальне явище поряд з особами, які скоїли або схильні вчинити злочин, повинна стати об'єктом соціального контролю. Існує численна література, присвячена визначенню поняття злочинності, характеристиці її суті і функцій, в зв'язку з чим немає необхідності в черговий раз зупинятися на цьому питанні.5
Традиційно злочинність розглядається як збиральне поняття і характеризується як сукупність суспільно-небезпечних діянь, заборонених законом. Автори такої точки зору при цьому часто підкреслюють, що це не просто механічне складання їх кількості, а органічна сукупність таких дій, вчинених в конкретній державі або в окремому її регіоні за конкретний відрізок часу. Вона включає в себе різні види корисливих. насильницьких, необережних, рецидивних і інших одиничних суспільно-небезпечних діянь або їх груп, які знаходяться між собою в тісному зв'язку і взаємодії.
Професор І.Н. Даньшин підкреслює, що не дивлячись на те, що "злочинність в певній мірі складається стихійно (люди, які скоїли злочин, керуються різними мотивами, не переслідують загальних цілей, діють автономно, причиняючи всякий раз шкоду різноманітним суспільним відносинам) яка складає в певному розумінні цілісне утворення". Тому злочинність розглядається у вигляді відносно самостійної, динамічної, ймовірної системи. Вона має свої властиві форми розвитку, набуває якості об'єктивної реальності. Стереотипи (шаблони) злочинної поведінки існують незалежно від індивідуального стану.6
Вплив на злочинність передбачає вирішення наступних завдань, які витікають із особливостей об'єкту соціального контролю:
а) виявлення і описання кількісних і якісних закономірностей в розвитку злочинності в країні і в окремих її регіонах;
б) виявлення внутрішніх зв'язків злочинності;
в) виявлення особливостей структури злочинності;
г) аналіз взаємозв'язків між злочинністю і ефективністю діяльності різних суб'єктів профілактики, в першу чергу правоохоронних органів, виконуючих спеціально-кримінологічні попередження злочинності.7
2.2. Кримінологічна характеристика злочинності в Україні
(1986-2000 р.р.)
Як і кожна соціальна система, як кожне масове явище, злочинність має досить сталі параметри, які умовно можна поділити на кількісні та якісні показники.
Кількісні показники вимірюються числами, які визначають розміри злочинності, або, як прийнято у кримінології, - рівень злочинності, якісні - її склад або структуру, а також розміщення у просторі (географію злочинності). Крім того, існує поняття динаміки злочинності, тобто зміни її параметрів протягом певного часу.
Аналіз названих показників складає кримінологічну характеристику злочинності. За основу взято стан злочинності за 1997 р. Для порівнянь та у випадках, коли ті чи інші показники 1997 р. відсутні, використовується статистика минулих років.
Джерелами кримінологічної інформації є оприлюднені у різних виданнях статистичні дані, а також офіційні звіти Міністерства внутрішніх справ (МВС)України. На основі цієї інформації складено таблицю (табл.2.1.), яка містить дані про злочинність в Україні протягом 15 років (1986-2000 роки).
Таблиця 2.1.
Злочинність в Україні (1986 - 2000 роки)
Роки Заяви
про злочиниЗареєстровано
Злочинів
(% до рівня попереднього р.)% до рівня 1986 р.Коефіцієнт
інтенсивності
з