РОЗДІЛ 2. ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ – ОДИН ІЗ ОСНОВНИХ НАПРЯМКІВ
РОЗВИТКУ ІСТОРИЧНОГО КРАЄЗНАВСТВА В КРИМСЬКІЙ ОБЛАСТІ
2.1. Пам’яткоохоронна діяльність державних установ та громадських
організацій
Пам’ятки історії та культури завжди були важливим джерелом для
історико-краєзнавчих досліджень. Їх пізнавальна цінність визначається тим, що
вони не лише вбирають у себе основні риси й головні тенденції окремих
історичних епох і періодів, а й втілюють ту різноманітність історичного процесу
в локальних регіонах, що склалася під впливом значної кількості різних факторів
та обставин. Важливе місце належить і зворотньому активному впливу результатів
досліджень історичного краєзнавства на постійне збагачення вітчизняної
історико-культурної спадщини.
Рішення ХХ і ХХІІ з’їздів КПРС, незважаючи на їх половинчатість, надавали
можливості до відновлення принципових засад в організації охорони й дослідження
культурної спадщини в радянській державі. На початку 60-х років законодавча
практика ще продовжувала враховувати реформаторські тенденції, зокрема
заповнювати правові прогалини, які існували протягом десятиріч. У законодавство
УРСР було внесено спеціальні норми про відповідальність за порушення
встановленого державного порядку та правил охорони й використання пам’яток [86,
с. 184]. Наукова і культурна громадськість чекала, що прийняті юридичні санкції
стануть на сторожі пам’яток минулого. Однак у практичній діяльності
правоохоронних органів ці норми не знайшли застосування, осталися мертвими
статтями. Однією з суттєвих причин цього була непослідовність і недоведеність
до кінця відновлення принципів соціальної справедливості в радянському
суспільстві, які почалися після ХХ з’їзду партії, в тому числі в правовій
галузі. Значна частина членів партії й тогочасного керівництва міцно трималася
за сталінські традиції та догми, не схвалювала корінних змін. Діяльність по
очищенню партії й радянського суспільства від деформацій і нашарувань культу
особи Сталіна захлинулася, а згодом почалася його реабілітація. Ці ідеологічні
процеси не обійшли й сферу охорони та використання пам’яток культури, яка
наприкінці 50-х – на початку 60-х років ХХ ст. виглядала незавершеною й
недосконалою: був відсутній централізований пам’яткоохоронний орган, аморфні її
організаційні структури, ігнорувалися численні громадські ініціативи.
Особливо це помітно на регіональному рівні. У середині 1950-х рр. на державному
обліку в Кримській області було 3060 пам'яток історії й археології (з них 1860
– історії, 1200 – археології). Більшість із них вимагали відновлення та
упорядкування. Для проведення цих робіт із бюджету республіки у 1954 р. було
виділено 505 тис. крб. (303 тис. крб. – Кримській області, 202 тис. крб. – м.
Севастополю), а у 1955 р. – 425 тис. крб. (365 тис. і 60 тис. відповідно). При
цьому зазначимо, що тільки на відновлення пам'яток м. Севастополя потрібно було
300 тис. крб. [59, с. 67]. Крім відсутності необхідних асигнувань на стані
охорони пам'яток негативно відбивалося байдуже ставлення до історико-культурних
об'єктів із боку керівників місцевих органів влади. Так, у наказах Міністра
культури СРСР № 583 від 6 вересня 1955 р. і Міністра культури України № 1708
від 17 жовтня 1955 р. критикувалися обласні управління культури за
безвідповідальне ставлення до охорони пам'яток. Стан охорони пам'яток культури
в Кримській області визначався як «украй незадовільний» [150, арк. 169]. Голові
Кримського облвиконкому доручалося притягти до відповідальності винних у
руйнуванні пам'яток культури [151, арк. 17].
В Українській РСР охорону пам'яток історії, археології забезпечував Комітет у
справах культурно-просвітницьких установ при Раді Міністрів УРСР. Управління у
справах архітектури при Раді Міністрів УРСР опікувалося пам'ятками архітектури,
а Комітет у справах мистецтва при Раді Міністрів УРСР – пам'ятками мистецтва.
Безпосередньо в Кримській області питання реалізовували відділи Кримського
облвиконкому, які займалися культурно-просвітницькою роботою та справами
архітектури, а також відповідні підрозділи у структурі виконкомів міських,
районних і сільських рад депутатів трудящих.
Відповідно до рішень XX з'їзду КПРС у 1956 р. було ліквідовано Комітет у
справах культурно-просвітницьких установ і Комітет у справах мистецтва при Раді
Міністрів УРСР. Замість них створювалося – Міністерство культури УРСР, до якого
перейшли функції цих відомств у сфері охорони пам'яток історії, археології та
мистецтва. Контроль за охороною, ремонтом та реставрацією пам'яток архітектури
та керівництво ними почав здійснювати Державний комітет Ради Міністрів УРСР з
питань будівництва (Держбуд) замість управління у справах архітектури при Раді
Міністрів УРСР [86, с. 182].
Ситуація значно ускладнилася фактичним розпадом системи республіканських і
місцевих пам'яткоохоронних органів, що стало наслідком заходів щодо скорочення
державного апарату в республіці. До 1957 р. були необґрунтовано скорочені
інспекції з охорони пам'яток, які функціонували при Міністерстві культури та
Держбуді УРСР і їх місцевих органах. Уся робота з керівництва обліком і
охороною пам'яток покладалася відповідно на одного співробітника управління
музеїв і охорони пам'яток та двох інспекторів Головної державної інспекції
будівельного контролю. Треба відзначити, що Кримська область була в більш
сприятливому становищі, тому що при обласному управлінні культури й обласному
відділі у справах архітектури працювали інспектори з охорони пам'яток. Це при
тому, що в інших областях такі посади було ліквідовано. Проте зміни у системі
пам'яткоохоронних органів на республік
- Київ+380960830922