РОЗДІЛ 2
Розселення та правовий статус різних етнічних груп
Територія сучасної Харківщини почала активно заселятися з другої половини
ХVІІ ст. українцями та росіянами. Саме ці переселенці стали основою для
формування такої специфічної спільноти, як слобожани. Більшість українських
переселенців тікали з Правобережної України. Особливо цей міграційний рух
посилився після невдалої битви українських козаків з польською шляхтою у 1651
р. під Берестечком на Волині. Посилення залежності від польської влади,
зменшення реєстру козацького війська та загальне погіршення соціальних і
політичних прав українського населення – всі ці фактори вплинули на активне
переселення українців на територію Слобідської України. Тут вони отримали змогу
зберегти козацький устрій та отримати земельні ділянки для заняття
хліборобством. Московська держава, розширюючи і зміцнюючи свої південні
кордони, активно заохочувала сюди як українців, так і росіян з числа козаків,
міщан, селян, «служилих» людей. Переселялися сюди і російські старообрядці, які
тікали від релігійних утисків [10,с.20,23]. Переселенців сюди приваблювала
можливість отримати земельні ділянки, позбавитися від регілійного і феодального
гноблення. Таким чином, входження Слобожанщини до складу Російської імперії та
одночасне заселення даної території як українцями, так і росіянами надає
підставу не розглядати росіян в складі національних меншин, які поступово
почали прибувати сюди на постійне місце проживання і були значно меншими
групами за чисельністю.
Особливо міграційний процес активізувався в ХVІІІ ст., коли Російська імперія
розгортає широкомасштабну переселенську політику, направлену на створення
міцних фортпостів за рахунок переселенців, в тому числі і іноземних, які б
охороняли кордони, займалися освоєнням необжитих місць та цим самим прискорили
б втягнення великих сільськогосподарських територій в загальноросійський
економічний комплекс. Другим вагомим чинником, який спонукав російський уряд до
організації переселень, було намагання ліквідувати систему так званих
«слобідських вольностей» населення і тим самим повністю знищити залишки
незалежності слобідських полків.
Протягом ХVІІІ ст. в даному регіоні, де в 1780 р. було створено Харківське
намістництво ( потім в 1797 р. Слобідсько-Українська, а з 1835 р. Харківська
губернії), почали оселятися калмики, молдавани, серби, цигани та інші
національні групи. Для більш швидкого залучення переселенців на необжиті
території протягом століття була створена ціла система пільг і привілеїв, яка
значно полегшувала адаптацію новоприбульців на нових місцях. Так, за
законодавством Російської імперії переселенцям надавалися земельні ділянки до
30 десятин на сім’ю, виділялися кошти на покриття дорожніх витрат. Всі
прибульці незалежно від національної ознаки звільнялися від податків на 3-5
років та одержували грошові позички [244,т.24,с.672]. Як правило, переселенці
намагалися позбавитися національного і релігійного гноблення, яке переслідувало
їх на батьківщині, тому виїзд до Росії гарантував їм не тільки поліпшення
матеріально-побутових умов, але й відносну свободу від національних утисків.
Крім хліборобства, переселенці несли військову службу, охороняючи південні
райони в складі окремих рот. Так, калмики несли службу в складі калмицьких рот,
приймали участь в русько-турецькій війні 1735-1739 рр. В 1788 році в
Слобідській Україні нараховувалося 8 калмицьких сотень чисельністю 1014 чоловік
[ 65, с.76].
На початку ХVШ ст. після невдалого Прутського походу Петра 1(1711 р.) з дозволу
Росії в даному регіоні осіли молдавські переселенці на чолі з молдавським
князем К.Кантеміром та відомими дворянськими родами С. Лупи, С.Стурдзи, І.
Абази та інших, які тікали від турецького гноблення. Переселенці створили
молдавську воєнну колонію. В 20-тих ХVШ ст. роках був сформований під
командуванням молдаванина полковника Кигича так званий волоський табір з 6
полків, який пізніше був названий Курським полком. Наприкінці ХVІІІ ст.в
Старобєльському повіті в селі Піна вже існувало 200 дворів, в селі Речки -166
дворів, селі Злодіївка -100 дворів молдавських поселенців. Всього протягом
ХVІІІ ст. на даній території оселилося біля 4 000 молдаван, які сформували 710
дворів [240,с.22-26 ]. Враховуючи, що на кожний двір надавалося 30 дес. землі,
можна стверджувати, що загалом молдавські переселенці отримали біля 21 300 дес.
землі.
Приводом до розселення сербів на Слобожанщині стали міжнаціональні сутички між
угорцями та сербами по розподілу земельних територій, які проходили в середині
ХVІІІ ст. в Австрійській імперії. Щоб зняти напруженість міжнаціонального
конфлікту, уряд дозволив частині сербів переселитися до Росії за власним
бажанням. Саме ці події вплинули на поповнення населення Слобожанщини
сербськими переселенцями, з яких у 1728 р. був укомплектований Сербський полк в
м. Торі (Слав’янську) .Сербські поселення отримали назву Нова Сербія та
Слов’яно-Сербія, в яких наприкінці 50-х рр. проживало більше 3310 чол.
[77,с.29]. В другій половині ХVІІІ ст. ці місця поповнилися новими
переселенцями з Балкан (серби, чорногорці, болгари, волохи), які прибули на
чолі з полковниками І.С. Хорватом, Шевичем і Прерадовичем [2400,с.34;77,с.29].
Загальна кількість цих переселенців склала біля 14000 чол., переважно сербів.
Враховуючи їхню чисельність, можна стверджувати, що вони отримали в Слобідській
Україні біля 84 тис. десятин землі.
У ХVІІІ ст. на Слобожанщині в Миропольському, Суджанському, Острого зькому та
інших комісаріатствах оселилися й цигани, які перейшли до осілого способу життя
- Київ+380960830922